Тимощук Іван Петрович
позивний "КАСПЕР"
Дата та місце народження: 10 грудня 1987 року в Казахстані, Джезказганська обл., м. Нікольськ.
Дата та місце загибелі: 09 червня 2022 року в с.Новоселівка Донецької області
Звання: старший сержант
Посада: водій
Підрозділ: автомобільне відділення центру мобільних вузлів зв’язку загону зв’язку
Обставини загибелі: загинув 09 червня 2022 року на полі бою внаслідок дій передбачених законом для воєнних операцій
Сімейний стан: батьки, брати та сестри, племінники, кохана дружина, люблячий син Віктор
Місце поховання: місцеве кладовище с.Радошівка.
Церемонія прощання із Воїном Світла тут
Окремі факти з біографії бійця:
- в 2003 р. закінчив 9 класів Радошівський НВК та вступив до Хмельницького політехнічного коледжу який закінчив в 2007р.. Отримав спеціальність «Механік»;- Будучи третьокурсником політехнічного коледжу, здібний юнак перевівся на заочну форму навчання, бо пішов працювати до столичної СТО.
- Іван завжди прагнув до самостійності, зростав допитливим, гіперактивним, моторним й напрочуд енергійним.
- Вправлявся в хіміко-біологічних науках, фізиці, цікавився технікою, електрикою
- мав неймовірний хист до майстрування, любив риболовлю (це була його стихія, рідні навіть на передову передавали йому спінінга, сподівався, як випаде коли вільна хвилинка – релаксне), тихе полювання, подорожі, зачаровувався природою.
- В 23 роки був призваний на строкову військову службу.
- повернувшись зі служби, обдарований слюсар-автомеханік відкрив власну справу (в 2012р.) - своє СТО в м.Боярка.
- Після прооперування його, «білий квиток» не завадив мужньому Іванові піти добровольцем до військкомату для захисту Батьківщини від російських окупантів, котрі вторглись на територію України у 2014 році. Не стримали ні вмовляння батьків й коханої дружини, ні малесенький синочок.
- З 2014 року був в зоні АТО.
- Ніколи не розповідав рідним, що насправді довелося пережити-звідати на фронтових дорогах Луганщини, про втому, про біль, про жах, про пекло.
- в 2017 році за станом здоров'я звільнився та повернувся до цивільного життя, проте не поривав тісної дружби з побратимами.
- працював автомеханіком до повномасштабного російського вторгнення в 2022р.
- з перших днів війни пішов добровольцем боронити рідну землю.
- Рідні ніколи не знали, де на фронті він. Жорстокі будні війни не залишали часу на телефонні розмови. Бувало, Іван по кілька днів не виходив на зв’язок (завжди намагався попереджати про це). У вільну хвилину набирав рідних почергово.
- За словами побратимів полювання за Іваном російські окупанти оголосили ще у 2015 році
- у родині Івана були військові: дідусі Тимощук І.К. та Кучерук Я.П. брали участь у Другій світовій війні.
Хобі:
1. Зумів поєднати хобі та роботу, в мирному житті механік за професією та за покликанням. Ремонт автомобілів для нього був не просто роботою, а захоплюючою пригодою.
2. Обожнював риболовлю. І справа тут не в кількості улову, а в першу чергу - в можливості побути осторонь від буденної суєти.
3. Захоплювався вирощуванням рослин. Яких тільки експериментів та спостережень він не проводив з ними.
4. Захоплювався природою, спостерігав та аналізував природні явища.
ВІДЗНАКИ:
Нагороджений орденами “За мужність” ІІІ ступеня та орденом “За мужність” ІІ ступеня (посмертно).
Цікаві факти про загиблого бійця:
1. Любив життя, вірив, що світ можна змінити на краще;
2. Був переконливо впевнений в нашій перемозі, вселяв відповідний настрій рідним;
3. Найбільший страх - не бути поруч з рідними, коли ті будуть в небезпеці;
4. Не любив шумних компаній, надавав перевагу часу з родиною;
5. Був людиною, яка намагалася йти проти системи. "Людина, яка йшла наперекір";
6. Ліс - місце сили Івана, там він рятувався від буденної суєти;
7. Збирання грибів - для нього взагалі окремий вид медитації;
8. Затятий рибалка, який не їв риби, часто відпускав її після улову;
9. Ласун, який завжди мав цукерки в кишені і навіть під подушкою;
10. Любив тварин, на війні мав кошеня, яке оберігав від жаху, що довкола;
11. Людина-ерудит, вдома його жартома називали «ходяча енциклопедія».
Цікаві історії з життя бійця:
Невистачить слів, щоб описати багатогранність Івана як людини, особистості, військового.
Доброволець, що з честю та гідністю виконував свій громадянський та військовий обов’язок. Воїн, що виконував надскладні завдання, за голову якого орки призначали винагороду та вели полювання.
Захисник за покликанням, вірний товариш, перед яким схиляють голову побратими.
Іван не любив говорити про війну, яка для нього розпочалася ще в 2014р. Можливо саме через побачене там - він так спішив жити, був легким на підйом, боявся щось пропустити. Часто прокидався на світанку, щоб побачити те, що зникне з настанням дня.
Відповідальний син, брат, що завжди готовий прийти на допомогу, турботливий та люблячий чоловік, взірцевий батько для сина.
Найближчі згадують Івана з теплом та гордістю.
Іван був дуже добрим, при цьому боявся, щоб його доброту не сприйняли за слабкість. Дуже важливим для нього, було відчувати турботу та любов близьких та відповідати взаємністю.
Іван був швидким як вітер, який не спинити, його б енергії вистачило на багатьох. Трудолюбивий, чоловік із «золотими руками», який справиться з будь-яким завданням.
Для захисника не було межі у саморозвитку. Співрозмовнику завжди було цікаво з ним, з людиною, яка поінформована в більшості тем.
Іван - життєлюб і оптиміст з допитливим розумом і мужнім серцем. Безумовно його відважність та людські якості заслуговують світлої, вічної пам’яті.