Ляшук Володимир Іванович

позивного не було, але називали побратими "ІВАНОВИЧ"

Дата та місце народження: 20 серпня 1968 року в с.Топірчики Ізяславщини 

Дата та місце загибелі: 06 листопада 2024 року на Донеччині під час ведення бойових дій 

Звання: сержант

Посада: стрілець

Підрозділ: 3 мотопіхотне відділення 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 

Обставини загибелі: загинув 06 листопада 2024 року на Донеччині під час ведення бойових дій 

Сімейний стан: залишились дружина, син, невістка, онучки Марія та Софія, племінники та племінниці

Місце поховання: місцеве кладовище с.Топірчики Ізяславської міської територіальної громади Хмельницької області.

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

• Шлях Володимира Івановича розпочався у Ліщанській середній школі Ізяславського району, де він здобув перші знання й життєві орієнтири, закінчивши навчання у 1985 році. Уже тоді в ньому формувалася відповідальність і наполегливість, які стали визначальними рисами його характеру;

• Після школи він обрав фах, що вимагав точності й майстерності, — навчався у Красилівському СПТУ №12. 16 липня 1986 року Володимир Іванович завершив курс навчання та здобув кваліфікацію слюсаря-інструментальника третього розряду. Це був перший крок у доросле життя, сповнене праці та самовідданості.

• У 1986–1988 роках він проходив строкову військову службу у далекому Владивостоці. Армія загартувала його характер, навчила витримці, дисципліні та вірності присязі — цінностям, які він проніс через усе своє життя.

• Повернувшись додому, Володимир Іванович працював трактористом у місцевому колгоспі, чесно й сумлінно виконуючи щоденну важку працю.

• Згодом доля привела його до роботи кочегаром у Топорівській ЗОШ І–ІІ ступеня — там, де тепло його рук зігрівало не лише приміщення, а й людські серця.

• Найбільшим скарбом його життя стала сім’я. Разом із коханою Надією Миколаївною він створив міцний союз, проживши 35 років щасливого подружнього життя, сповненого любові, взаємоповаги й підтримки. Він був чоловіком, на якого можна було покластися, батьком і прикладом для свого сина.

• В останні роки перед повномасштабним вторгненням Володимир Іванович працював у колективі КП «Житлокомунсервіс» Ізяславської міської ради, залишаючись вірним праці й громаді до останнього мирного дня.

• З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Володимир Іванович, не вагаючись, став на захист України — 25 лютого 2022 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.

• Він боронив рідну землю на Херсонському та Донецькому напрямках, відстоюючи свободу, майбутнє та право України бути незалежною.

• Учасник бойових дій

• Його син також став до лав ЗСУ, продовживши шлях батька. Та після трагічної звістки про зникнення Володимира Івановича безвісти, а згодом — підтвердження його загибелі, сина було демобілізовано. Ця втрата стала болем не лише для родини, а й для всієї громади.

• У родині було четверо братів, і доля один за одним забирала їх у вічність — мов обривала нитки життя, аж доки останнім не згас Володимир Іванович, залишивши по собі тишу, біль і невимовний смуток.