Бабійчук Дмитро Петрович

Дата та місце народження: 09 лютого 1970 року в росії (н/п Чита)

Дата та місце загибелі: 12 жовтня 2023 року на Кіровоградщині

Звання: штаб-сержант

Посада: заступник командира бойової машини - навідник-оператор

Підрозділ: гірсько-штурмовий взвод 3 гірсько-штурмової роти 10 окремої гірсько-штурмової бригади 

Обставини смерті:  08.01.2023 р. виконуючі бойове завдання в Бахмутському районі Донецької області, в ході відбиття атаки противника був важко поранений (його бойові побратимі згодом витягнули його. Внаслідок цього втратив руку, почався важкий процес реабілітації. Повернутися до місця служби не судилося, помер 12 жовтня 2023 року  від хвороби у КНП «Кіровоградська обласна лікарня КОР» м. Кропивницький від ускладнень тяжкої хвороби

Сімейний стан: залишились батьки та рідний брат

Місце поховання: м.Ізяслав, Алея почесних поховань міського кладовища (Незалежності, буд.153).

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

• з 1978- 1987 рік навчався в середній  ЗОШ №2 м.Ізяслав,

• Молодість та дитинство провів в Ізяславі, друзі називали його «Бєня».

• народившись у сім’ї військового  (батько учасник війни в Афганістані, полковник на пенсії) з самого народження Дмитро готував себе до кар’єри військового. Завжди працював в силових структурах: з 1988 року проходив строкову військову службу в підрозділах повітряно – десантних військ в Литві, звідки поступив та в період з 1989 року по 1991 проходив навчання в Рязанському вищому повітряно-десантному училищі (не закінчив), 1992-1994 роки проходив службу в 8 окремій бригаді спецпризначення (м.Ізяслав). Звільнився та в подальшому працював в Державній охоронній  службі  та в різних приватних охоронних організаціях.

• Проживши більшу частину життя на сході України (Донецьк), до останнього не вірив в ворожі наміри російської федерації, після повномасштабного вторгнення його думка різко змінилась. У листопаді 2022 року долучився до ЗСУ

• Дмитро виховувався в родині військовослужбовця: батько полковник (на пенсії), учасник війни в Афганістані; рідний брат Дмитра також військовослужбовець (Державної прикордонної служби)

• На жаль, власних дітей не мав, проте дуже любив своїх племінників Єгора та особливо старшого Максима.

Хобі:

• Дмитра з дитинства тягнуло до спорту, завжди підтягнутий, широкоплечий здоров’як.

• Дуже любив подорожувати, так як працював в різних куточках нашої країни, всюди знаходив собі друзів, був дуже комунікабельний, міг з легкістю знайти спільну мову з будь-ким.

• За життя більш всього любив збиратися з друзями і проводити час на природі.

• Захоплювався історією та любив книжки.

• Щедрий, ніколи нікому не жалів.

Відповідно до указу Президента України Володимира Зеленського за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі, посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІ ступеня (посмертно) Бабійчука Дмитра Петровича

Відповідно до указу Президента України Володимира Зеленського за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі, посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня Бабійчука Дмитра Петровича