Комисливий Юрій Миколайович

позивний "АРМЕН"

Дата та місце народження: 03 травня 1989 року в м.Ізяслав

Дата та місце смерті: 17 грудня 2023 року у медичному закладі на Львівщині

Звання: солдат

Посада: водій

Підрозділ: 3 розвідувальне відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйонувійськової частини

Обставини смерті:  помер 17 грудня 2023 року у медичному закладі на Львівщині від множинних поранень, отриманих під час ведення бойових дій  з військовими формуваннями російської федерації

Сімейний стан:  цивільна дружина Олена, син

Місце поховання: на Алеї почесних поховань, що на кладовищі м.Ізяслав (виїзд на Шепетівку)

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

• до 2006 року навчався в Ізяславській ЗОШ № 1;

• у 2007 р. закінчив Ізяславську загальноосвітню вечірню школу;

• у період з 2006 р. по 2008 рік – навчався у Плужненському професійному аграрному ліцеї на спеціальність: «муляр, штукатур». Так і працював фасадщиком в будівельній сфері;

• так склалися життєві обставини, що вже з 14 років Юрій змушений був працювати, їздив по заробітках. Був дуже працьовитий і цілеспрямований.

• Був досить непоганий аграрій - цю звичку йому зростила його бабуся Стефанія. Полюбляв вирощувати різні сорти картоплі, садити зернові;

• У 2017 році познайомився з дружиною Оленою. Це було кохання з першого погляду. Зі слів дружини: «Як тільки побачила очі Юри, його погляд на неї посеред натовпу, вже тоді зрозуміла, що це особлива людина в її житті». Згодом у них народився з такими ж гарними очима синочок Давид;

• хобі: любив рибалити та грати у футбол - ходив у місцевий спорткомплекс, періодично їздив на різноанітні змагання. Друзі по команді його називали «Хачаріді» як гравця з збірної України, так як Юрій був дуже спритний;

• Був щедрим, цілеспрямованим, дуже працьовитим - будь-яка робота «горіла в його руках»;

• У підлітковому віці любив розводити  кроликів;

• Любив українську землю та працювати на ній;

• Все робив своїми руками, якщо не знав – навчався цьому;

• Мріяв побудувати будинок своєї мрії, де лунатиме дитячий сміх, де зустріне старість зі своєю дружиною Оленою;

• Завжди допомагав своїм сусідам;

• мріяв бути військовим;

• Після повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України, Юрій сам пішов до ТЦК, проте йому сказали чекати на свою чергу. Проте Юрко  періодично нагадував про себе, бо не міг жити з думкою, що прийшов ворог в його країну, а він сидить вдома бездієво.

• Коли прийшла черга Юрка, то він попросився у бойову частину. При навчанні показував гарні результати. Ніс службу в розвідувальному взводі ДШБ 80 бригади, де гасло було «завжди перші»;

• захищав Батьківщину в одних із найгарячіших точок Донеччини;

• На Бахмутському напрямку, де самісіньке пекло, на жаль, отримав травму голови. Після того, як вийшов з довготривалої коми, він свідомо  і уперто боровся за своє життя. Юрко – справжній боєць. У планах були – курс лікування та реабілітація за кордоном, стати на ноги. Та, на жаль, його понівечене тіло не витримало  - 17.12.2023 р. його палке патріотичне серце перестало битися. Юра був сильною духом і доброї душі людиною.

Відповідно до указу Президента України Володимира Зеленського за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі, посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня Комисливого  Юрія Миколайовича