Хилюк Микола Петрович

Дата та місце народження: 24 травня 1975 року в м.Ізяслав 

Дата та місце загибелі: 19 березня 2024 року в шпиталі військової частини

Звання: солдат.

Посада: 

Підрозділ: 82-а десантно-штурмова бригада

Обставини загибелі: помер у військовому шпиталі 19 березня 2024 року від ран, отриманих під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій.

Сімейний стан: залишились

Місце поховання: місцеве кладовище села Білокриниця Кременецького району.

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

• Микола Петрович народився у місті Ізяслав Хмельницької області.

• Згодом, після його народження, родина переїхала до міста Сарни Рівненської області. Саме там промайнули його перші дитячі роки: дитячий садок, перші друзі та перший шкільний дзвоник у 1981 році. У Сарненській школі Микола здобув початкову освіту, закінчивши три класи.

• Разом із батьками він переїхав до села Зубарі Хмельницької області. Тут продовжив навчання у Ріпківській середній школі, де пройшли його підліткові роки, сповнені становлення характеру, наполегливості та мрій про майбутнє.

• У 1990 році, завершивши 9 класів, Микола обрав шлях, пов’язаний із природою — вступив до Муромцевського лісотехнічного технікуму (в росії). Згодом продовжив навчання у Кременецькому лісотехнічному технікумі на Тернопільщині (перевівся в Україну), де й здобув омріяну професію.

• Після завершення навчання Микола Петрович залишився жити і працювати у місті Кременець — місті, яке стало для нього долею. Саме тут він зустрів свою майбутню дружину, створив сім’ю та у віці 18 років розпочав новий етап життя — відповідальний, наповнений турботою і любов’ю. У подружжі народився син Дмитро — головна гордість і надія батька.

• Микола Петрович був людиною праці і землі. Його справжньою віддушиною стало вирощування винограду та догляд за садом. У цьому він знаходив спокій, гармонію та радість — у кожному пагоні, у кожному плоді, що був вирощений його руками.

• Та мирне життя обірвала війна. 24 лютого 2022 року Україна опинилася перед новим, жорстоким викликом. Не вагаючись, Микола Петрович зробив свідомий вибір — стати на захист рідної землі, своєї родини, свого дому. Він добровільно вступив до лав Збройних Сил України.

• Службу ніс у складі 82-ї десантно-штурмової бригади, маючи звання солдата.

• Виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, брав участь у штурмових виходах на передову — там, де найгарячіше, де вирішується доля країни.

• Під час одного з боїв Микола Петрович отримав контузію. Після лікування у військовому госпіталі міста Дніпра йому було встановлено часткову непридатність до служби. Згодом його перевели на військовий полігон у Житомирі, де він продовжив службу (пробув два місяці).

• Війна стала для нього тяжким випробуванням — шляхом болю, втрат і виснаження. Вона не залишила місця для прощань, для останніх обіймів із рідними… 19 березня 2024 року, на 49-му році життя, Микола Петрович відійшов у вічність у шпиталі військової частини Збройних Сил України.

23 травня 2024 року, у День Героїв України, відбулася церемонія відкриття в стінах Ріпківської гімназії І-ІІІ ст. меморіальний інформаційний куток вихованцям навчального закладу - учасникам російсько-української війни, які відійшли у Вічність.