Баран Сергій Миколайович

Фото без опису

позивний "Баранчик"

Дата та місце народження: 04 серпня 1979 року в с.Радошівка

Дата та місце загибелі: 09 грудня 2025 року на Харківщині

Звання: молодший сержант

Посада: командир відділення, водій-електрик, номер обслуги

Підрозділ: 1 самохідний артилерійський взвод 1-ї самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону

Обставини загибелі: помер 09 грудня 2025 року на Харківщині (повертаючись додому у коротку відпустку, на залізничному вокзалі серце воїна зупинилось)

Сімейний стан: залишились мати, дружина, двоє синів, сестра та племінник

Місце поховання: місцеве кладовище с.Радошівка Ізяславської міської територіальної громади Хмельницької області.

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

У 1996 році він закінчив Радошівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів. Ще з дитинства його знали як дружелюбну, спокійну й відповідальну людину. Він умів знаходити спільну мову з людьми, завжди підтримував інших і ніколи не залишався осторонь чужих проблем. Саме в шкільні роки у нього зародилася мрія – стати військовим і присвятити своє життя служінню державі.
Після закінчення школи юнак намагався вступити до Одеського військового училища. Та доля розпорядилася інакше – вступити не вдалося. Проте ця невдача не зламала його прагнення бути причетним до військової справи.
Після проходження строкової служби в армії він свідомо обрав роботу, пов’язану зі службою та відповідальністю.
Свій професійний шлях продовжив стрільцем 2-го класу загону воєнізованої охорони військової частини А1358. Пізніше, у 2008 році, служив молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки державної установи «Замкова виправна колонія №58», де дослужився до звання старшини. У будь-якій справі він залишався принциповим, дисциплінованим і відданим обов’язку.
У лютому 2021 року він добровільно підписав контракт із військовою частиною та розпочав службу у Збройних Силах України. Початок військової служби став справжнім випробуванням, але він ніколи не відступав перед труднощами. Воїн не боявся дивитися ворогу у вічі, завжди був готовий виконати наказ командира, проявляючи мужність і витримку.
Серед побратимів користувався щирою повагою та авторитетом. Він ніколи не скаржився і не просив допомоги для себе – натомість завжди підтримував інших.
Навіть після важкої хвороби, коли його визнали обмежено придатним до служби, він не шукав легших шляхів. Навпаки – прагнув залишатися поруч із побратимами та продовжувати виконувати бойові завдання. Бо знав: його місце там, де захищають Україну.
Він брав участь у бойових діях на сході та півдні України, боронячи державу на Донеччині, Луганщині та Херсонщині.
Повномасштабне вторгнення російських окупантів зустрів на Донеччині, де разом із побратимами тримав оборону та продовжував боротьбу за свободу України.
Любов до Батьківщини та почуття обов’язку були закладені ще у родині. Його батько – учасник ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. У сім’ї завжди цінували честь, гідність і служіння державі, і ці принципи стали життєвими дороговказами для воїна.
З 2021 року він боронив Україну від російських окупантів. За час служби здобув чимало відзнак і нагород, які стали свідченням його мужності та відданості справі. Перебуваючи на фронті, навіть давав інтерв’ю, а у 2023 році про його заслуги було написано у місцевій газеті «Партнер».