Мартинюк Вадим Юрійович

Фото без опису

позивний "МАРТИН"

Дата та місце народження: 06 червня 1985 року в с.Щурівці

Дата та місце загибелі: 14 листопада 2024 року на Донеччині.

Звання: солдат

Посада: стрілець-помічник гранатометника

Підрозділ: стрілецьке відділення стрілецького взводу стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини

Обставини загибелі: загинув на Донеччині під час артилерійського обстрілу, завданого російськими окупантами

Сімейний стан: мама, дружина, діти Вікторія та Костянтин

Місце поховання: місцеве кладовище с.Щурівці Ізяславської міської територіальної громади Хмельницької області.

Церемонія прощання із Воїном Світла тут

Окремі факти з біографії бійця:

Народився у багатодітній родині (четверо дітей-хлопців). Батько працював в колгоспі, а мати – в сільській раді;
1991-2000 рр навчався у Щуровецькій ЗОШ;
2000-2002 рр навчався у Щурівчицькій ЗОШ;
2002-2003 рр – навчався у Шепетівському ПТУ за спеціальністю зварювальника;
У 2003 р. навчався в автошколі м.Полонне на водія;
З осені 2003 р. по червень 2005 р. проходив строкову службу в армії;
В родині Вадима дядько військовий – майор служби зв’язку;
З жовтня 2005 року по квітень 2006 року навчався в школі поліції м.Київ. Працював у судовій поліції м.Київ у період з квітня 2006 року по 2013 рік;
Потім працював на рибозаводі, на залізниці, на заводі в Польщі;
Останньою мирною була робота на дільниці депо Нової Пошти. Як і для багатьох його колег, вона виявилася хоч і важкою, але цікавою і перспективною. Та, на жаль, не дуже
тривалою: Вадим прийшов у компанію на початку листопада 2021 року. Вадим з усіма дружив, у колективі швидко адаптувався. Думав повернутися після війни.
Особисте життя Вадима склалося рано й щасливо: в 21 рік зустрів своє кохання, разом із коханою дружиною прожили мало не два десятиліття. Мріяв про велику родину (син та донечка, найменшенька дитинка тата не побачить ніколи. Дружина провела Воїна Світла в останній його шлях на сьомому місяці вагітності).
Сім’я Вадима останні роки проживала в білій Церкві. Любили гуляти містом, у парку Александрія, їздити на море на Херсонщину.
Хобі: захоплювався малюванням. Був спортивним, бігав, тренувався на турніках, піднімав гирі. Захоплювався важкою атлетикою та боротьбою. Вадим полюбляв техніку: ремонтувати машини, трактори, щось модернізувати, розумівся на сільському господарстві. Міг і будинок збудувати, і якийсь прилад змонтувати — золоті руки;
Вадим був дуже добродушною людиною. Ніколи ні з ким не сварився, всі люди для нього були хорошими. Любив кожну тваринку. «Є у нас і котики, і собачка, були морські свинки, навіть мишок тримали, ящірок», — пригадує кохана дружина Наталя.
У перші ж дні після повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Вадим пішов до військкомату, але одразу його до війська не взяли. Згодом його все ж призвали, і з жовтня 2022 року чоловік розпочав навчання у лавах ЗСУ. Через свою хорошу форму Вадим потрапив у 10 гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс. Це була потужна бригада, з сильних духом і підготовлених хлопців.
Вадим був старшим групи піхоти, солдатом-стрільцем. Він врятував багато людей, витягав їх з поля бою, із захоплених позицій.
Брав участь у бойових діях в одних із найгарячіших точок (Бахмутського напрямку);
Загинув від поранення снаряду в бліндаж