Згасло життя воїна, проте не згасло світло його подвигу, яке й сьогодні освітлює шлях вдячної нації
Знову прийшли ці важкі червневі дні... Дні, коли серце Ізяславщини стискається від болю, а пам’ять повертає до трагічної миті, що назавжди змінила життя громади. Минув ще один рік відтоді, як війна, розпочата російськими окупантами, забрала нашого земляка, мужнього Захисника України Руслана Юрійовича Очеретяного. 2 червня 2023 року згасло життя воїна, проте не згасло світло його подвигу, яке й сьогодні освітлює шлях вдячної нації.
Йому було лише 37. Попереду могли бути десятки років життя, родинного тепла, здійснених мрій і щасливих світанків. Та Руслан обрав шлях честі й відповідальності. Коли над Україною нависла смертельна загроза, він не сховався за чужими спинами, не шукав виправдань і безпечних доріг. Він став до лав тих, хто власним життям закривав рідну землю від ворога, розуміючи, якою страшною може бути ціна цього вибору.
Сьогодні його ім’я звучить як символ незламності та відданості. Для рідних це невиліковний біль і порожнеча, яку не здатен заповнити час. Для друзів — світлий спомин про людину великого серця. Для громади — приклад справжнього патріота, який до останнього подиху залишався вірним Україні. Є рани, які не загоюються роками. Є втрати, з якими неможливо змиритися. Саме такою втратою став Руслан для всіх, хто його знав і любив.
Час невпинно віддаляє нас від трагічних подій, але не має влади над пам’яттю. Вона живе у квітах біля меморіалів, у схилених головах під час хвилин мовчання, у молитвах рідних та вдячності кожного українця. Кожен день нашої свободи нагадує про тих, хто заплатив за неї найдорожчим — власним життям. І серед них назавжди буде ім’я Руслана Очеретяного.
Кажуть, воїни не помирають. Вони стають світлом, яке веде крізь темряву. Вони живуть у небі зорями, у наших серцях — пам’яттю, у нашій боротьбі — силою.
Вічна слава і вдячність Воїну Світла.
