Над нашою громадою та усією Україною світитиме ще одна зоря воїна, котрий захищав до останнього подиху свій народ
Кривава та цинічна війна, розпочата російськими окупантами, не питає дозволу, коли приходить у чийсь дім. Не стукає у двері й не попереджає про свій прихід. Вона просто забирає … спокій у матерів, усмішки дітей, мрії молодих. Забирає тих, кого найбільше люблять і чекають…
Вже тринадцятий рік щодня Україна платить страшну ціну за своє право бути вільною. Ціну, яку неможливо виміряти цифрами чи статистикою. Бо за кожним повідомленням про смерть стоїть людське життя - чиясь дитина, чийсь чоловік, брат, друг, побратим…
Цими днями над громадою знову лунала «Пливе кача» – пісня, що стала символом скорботи й прощання з Воїнами Світла.
Додому, на малу Батьківщину, повернувся сержант, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів — командир екіпажу безпілотних літальних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Новак Микола Олександрович родом з села Радошівка. Не так, як мріялося. Не так, як чекали. Не так, як молилися його рідні. Він повернувся на щиті… Повернувся назавжди…
Миколі було лише 31 рік.. Вік, коли люди будують плани, тішаться створеною ними сім’єю, виховують своїх дітлахів, мріють про майбутнє. Але війна вирішила інакше. 25 травня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині зупинилося серце нашого оборонця…
Для когось це рядок у військовому рапорті. Для нашої громади — непоправна втрата. Для України — ще один Герой, який став у стрій Небесного війська. А для рідних покійного — світ, який розколовся навпіл...
Коли домовину Захисника вкриває синьо-жовтий стяг, особливо гостро усвідомлюєш ціну незалежності нашої держави. Вона не написана в підручниках і не викарбувана на державних документах. Вона щодня виборюється кров’ю наших оборонців, живе у сльозах матерів, у мовчанні батьків, у дитячих очах, які вже ніколи не побачать рідної кровинки.
Останній шлях нашого Воїна Небесного Легіону був встелений квітами – символом вдячності й шани громади. Але жодна квітка не здатна приховати гіркоту втрати. Жодні слова не можуть загоїти рану, яку залишає жорстока війна.
Під покровом державного прапора на малій Батьківщині знайшов свій останній спочинок Микола. І тепер над рідною Радошівкою, над нашою громадою, над усією Україною світитиме ще одна зоря пам’яті, зоря людини, яка стала на захист свого народу…
Вічна шана і світла пам’ять Воїну Світла.
