Воїни Світла залишаються серед нас не як спогад, а як незламна частина України
29 травня Алея пам’яті захисників Ізяславщини знову стала місцем, де час неначе завмер між минулим і вічністю. Тут, серед портретів тих, хто вже ніколи не повернеться додому, відбувся щомісячний літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини». Це була зустріч із пам’яттю; із болем, який не вщухає; із любов’ю, яка сильніша за смерть.
Алея пам’яті захисників Ізяславщини говорила особливою мовою, котра єднає людей сильніше за будь-які слова. Бо кожен, хто прийшов сюди, ніс у собі власний біль, власну вдячність і власну молитву.
Цього дня громада схилила голови перед пам’яттю чотирнадцяти Воїнів Світла Ізяславщини: Віталія Сізова, Олександра Якимчука, Олександра Чернявського, Дмитра Люлюка, Олега Ковальського, Володимира Шуляка, Валерія Козака, Юрія Лінника, Анатолія Бродюка, Руслана Ткачука, Валерія Найдюка, Богдана Кармаша, Михайла Панасюка та Дмитра Тітарчука.
Їхні імена сьогодні викарбувані не лише на світлинах. Вони вписані у серце Ізяславщини. За кожним із них — цілий світ. Материнська колискова. Перші дитячі кроки. Юнацькі мрії про майбутнє. Усмішки коханих. Плани, які мали здійснитися. Життя, яке мало тривати ще довгі роки. Проте війна, розпочата російськими окупантами, безжально перекреслила ці сторінки. Вона прийшла чужою ненавистю і залишила по собі незагоєні рани. Рани в родинах, які щодня чекають голосу, що вже не пролунає. Рани в серцях дітей, які дорослішають без батьківських обіймів. Рани в цілій Україні, яка платить найвищу ціну за право бути вільною…
Та навіть крізь сльози проростає сила. Пам’ять — це не лише скорбота, а й опір забуттю. Це наша вдячність тим, хто віддав найдорожче за майбутнє нашої Батьківщини.
Символом цього дня стали лампадки, які тримали разом діти та військовослужбовці. Маленькі дитячі долоні поруч із руками захисників, які щодня дивляться в очі війні. Вогники тремтіли під подихом весняного вітру, ніби відчуваючи невидиму присутність тих, кого вже немає поруч.
У тих полум’ях було щось більше, ніж світло: пам’ять, що не згасає; вдячність, що не має меж; тиха обіцянка жити так, щоб жертва Воїнів Світла не стала марною.
Завершилася зустріч літією за душами покійних Воїнів Світла, яку відслужив священнослужитель Православної Церкви України, отець Миколай. Молитва піднімалася в небо разом із людськими думками, сльозами та спогадами. Вона звучала неголосно, але проникала в найпотаємніші куточки душі. У ній переплелися біль втрати і віра, смуток і надія, земне прощання і вічна пам’ять.
Такі зустрічі не завершуються після останнього слова чи молитви. Вони продовжуються у вдячних серцях місцевих жителів. У дитячих запитаннях про Героїв…
І поки на Ізяславщині звучать імена Воїнів Небесного Легіону, поки біля світлин горять лампадки, поки серця людей відгукуються болем і вдячністю — вони залишаються серед нас. Не як спогад, а як незламна частина України.
