Серця Воїнів Світла зупинила війна, але не пам’ять про них
Сьогодні, 27 травня, в Ізяславській міській раді родинам п’яти полеглих Захисників вручали державні нагороди «За мужність ІІІ ступеня» — як знак вдячності від України, яка живе завдяки їхній жертовності. У залі не звучали гучні промови чи урочисті оплески. Тут панувала інша мова — мова скорботи. Стиснуті долоні, погляди, повні невимовного смутку, тремтіння голосу…
Кожен присутній у залі розумів: це не про нагороди, не про метал і стрічки. Це про життя, які війна вирвала з майбутнього. Про голоси, що стихли серед гуркоту війни, розпочатої російськими окупантами. Про захисників, які стали на захист України. Пролунали п’ять імен як п’ять ударів серця, що вже не б’ється, але продовжує жити у вдячній пам’яті:
Бежевець Руслан Миколайович (Ізяславщина)
Федотов Володимир Геннадійович (Ізяславщина)
Луцюк Олег Васильович (Ізяславщина)
Косих Василь Васильович (Плужненщина)
Коцар Андрій Михайлович (Плужненщина)
Це п’ять окремих всесвітів, у яких жили любов, мрії, сміх, плани на завтра. П’ять історій, які війна обірвала на півслові.
Воїни Світла не народилися героями. Вони були звичайними людьми: любили життя, поспішали додому після роботи, будували плани, берегли свої родини. Але коли на українську землю прийшла темрява, вони стали тими, хто закрив собою інших. Тими, хто без вагань пішов туди, звідки не всі повертаються.
І тепер у руках їхніх рідних — ордени… важкі, холодні, мов уламки війни, які назавжди залишаться у серці. Ці відзнаки не замінять батьківського слова. Не обіймуть рідних. Не скажуть: «Я вдома». Але вони назавжди залишаться знаком того, що Україна пам’ятає своїх Героїв.
Ця війна триває вже дванадцять років. Вона щодня вчить нас цінувати прості речі: голос рідних, світанок без сирен, можливість сказати «люблю». І водночас щодня нагадує страшну істину — свобода має свою ціну. Для України ціною свободи стали життя наших рідних.
Герої не зникають безслідно. Вони залишаються у нашій вдячній пам’яті, у синьо-жовтих прапорах над могилами, у наших молитвах і в кожному битті українського серця. Бо поки ми пам’ятаємо — вони живі.
Вічна шана та слава тим, хто віддав душу й тіло за Україну…
