23 травня Україна відзначає День Героїв. Офіційно — сьогодні. А насправді — щодня.
23 травня Україна відзначає День Героїв. Офіційно — сьогодні. А насправді — щодня. Бо хіба можна вмістити подвиг у рамки однієї дати? Хіба можливо календарним числом виміряти ціну свободи? Хіба пам’ять має право згасати після опівночі 23 травня?
День Героїв — це не про урочистості. Не лише про квіти, промови чи хвилину мовчання. Це про пульс України, який б’ється завдяки тим, хто колись зробив вибір — стояти оборонцем своєї Батьківщини до кінця.
Історія України написана не чорнилом. Вона написана шаблями наших відважних козаків, кров’ю безстрашних січових стрільців, кроками незламних повстанців у лісах, голосами політв’язнів, вибухами на передовій, слізьми матерів і останніми повідомленнями з фронту: «У мене все добре».
Наші Герої ніколи не були бронзовими. Вони були ЖИВИМИ. Сміялися, закохувалися, будували свої плани, запізнювалися на роботу, обіймали своїх рідних, мріяли про літо, про затишний дім, про людське щастя.
А потім приходила кривава та цинічна війна, розпочата окупантами. І звичайні українці-патріоти ставали НЕЗВИЧАЙНИМИ. Сьогодні українські воїни — це не персонажі історичних книг чи супергерої із фільмів. Це наші сусіди, друзі, однокласники, колеги. Люди, яких ми зустрічали на вулицях, а тепер бачимо на фотографіях із траурними стрічками.
Наші відважні та безстрашні оборонці тримають Україну-неньку на своїх плечах: втомлених, поранених, проте незламних. І поки ми прокидаємося від будильників — вони прокидаються від вибухів. Поки ми плануємо завтрашній день — вони ризикують не дожити до наступного ранку. Поки ми читаємо новини — ВОНИ ТВОРЯТЬ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ.
Саме тому День Героїв не може бути «раз на рік». Він — у кожному ранковому «дякую» військовому. У кожній молитві за тих, хто не повернувся. У кожному прапорі на могилі. У кожній тиші після слова «загинув»…
„Нація, що не шанує своїх Героїв, не варта майбутнього“, — ці слова звучать сьогодні не як цитата, а як вирок і як заповіт водночас. Бо Герої — це не лише про смерть. Герої — це про життя, яке вони виборювали для інших.
Так, сьогодні Україна платить надстрашну ціну. Щодня війна вириває найкращих, найрідніших. Тих, хто міг ще жити, любити, ростити дітей, будувати населені пункти... І від цього стає нестерпно боляче. Проте разом із болем народжується інше — лють, сила і наполегливість нашого народу, який неможливо зламати.
Бо наші Герої навчили нас головного: свобода не дається легко та назавжди! Її щодня потрібно боронити!
Так, День Героїв офіційно сьогодні. А насправді — щоранку, коли над Україною здіймається синьо-жовтий прапор. Щовечора, коли міста/села засинають завдяки тим, хто не спить в окопах. Щомиті, коли б’ється серце вільної нації.
І поки жива пам’ять — живі наші Герої.
Поки стоїть Україна — їхній подвиг безсмертний.
Слава Україні! Героям Слава!
З повагою
міський голова Сергій ШЛЕГЕЛЬ
