Навіть після найтемніших днів приходить світанок
15 травня стало особливим і незабутнім днем для Радошівського старостинського округу, зокрема Ізяславщини. Символічно, що саме у Всесвітній день сім’ї до рідного дому, до своєї люблячої родини, на малу Батьківщину повернувся наш земляк — 21-річний захисник України, мужній воїн Андрій Карпієць.
Після довгих одинадцяти місяців болю, невідомості, постійного очікування та щирих молитов рідні нарешті змогли обійняти свого сина та брата. Увесь цей час громада жила надією та вірою, що Андрій неодмінно повернеться. І ця віра виявилася сильнішою за страх і відчай.
Його шлях додому був непростим: крізь довгі місяці невідомості, крізь холод чужих стін, крізь гнітючу тишу, яка щодня випробовувала на силу духу. Але він вистояв. Вистояв завдяки своїй мужності, любові до рідної землі та підтримці тих, хто чекав на нього.
Уся Радошівка вийшла зустріти свого Героя. Із короваєм, щирими оплесками та сльозами радості громадськість зустрічала українського оборонця так, як велять наші прадавні традиції — з великою шаною і вдячністю. Кілометрова черга з односельчан, друзів, знайомих вишикувалася, аби особисто привітати Андрія, міцно обійняти та сказати найголовніше: «Ми чекали. Ми вірили. Ми раді, що ти нарешті вдома».
Цей день став не лише святом для родини Карпійців, а й символом надії для багатьох інших сімей, які досі чекають звісток про своїх рідних — безвісти зниклих чи полонених українських воїнів. Історія повернення Андрія доводить: дива трапляються. Поки живе віра — живе й надія!
