Ми — народ боротьби й гідності. Народ пам’яті та правди.
Щороку у третю неділю травня ми повертаємося думками до однієї з найтрагічніших сторінок української історії — політичних репресій. Жертвами жорстокої машини тоталітарного терору ставали вчителі й священники, поети й науковці, митці й селяни — усі, хто мав мужність залишатися вірним своїй гідності, правді, українській мові, культурі та духовним цінностям. Їх безпідставно таврували «ворогами народу», намагалися знищити не лише фізично, а й духовно, позбавивши імені, пам’яті та права бути українцями. За цими страшними сторінками історії — мільйони невинно скалічених і зруйнованих людських доль.
Наразі трагедія минулого особливо болісно відлунює, адже Україна знову переживає жорстокі випробування. Новітні злочини тоталітарного режиму проти українського народу вкотре нагадують світові, що таке справжній терор і якою високою є ціна свободи, гідності та незалежності тисячолітньої української держави. Історія знову озивається болем втрат, зруйнованими долями та боротьбою за право бути українцями на рідній землі.
Криваві жорна радянського тоталітарного режиму не оминули жодного куточка України. У 1930-х роках сталінський терор став державною політикою. Тоталітарна радянська система будувалася на страхові, доносах, брехні та жорстокості. Вона знищувала кожного, хто мав власну думку, любив рідну землю, говорив українською мовою, молився Богові та не погоджувався жити у рабстві.
У страшні роки Великого терору сотні тисяч українців були репресовані. Людей арештовували серед ночі, засуджували без слідства і права на захист так звані «трійки» НКВС. Їх відправляли до таборів ГУЛАГу, висилали до Сибіру, розстрілювали у тюремних підвалах.
Биківня… Сандармох… Соловки… Дем’янів Лаз… Це не просто назви. Це рани української історії. Це місця, де земля й досі говорить голосами невинно убієнних українців.
Та найстрашніше — це навіть не кількість жертв. Найстрашніше — намагання стерти пам’ять про них. Рідним забороняли говорити правду. Імена замовчувалися десятиліттями. Людей позбавляли могил, а родини — права на скорботу. Проте пам’ять виявилася сильнішою за імперії. Сьогодні ми називаємо речі своїми іменами: це був цілеспрямований терор проти українського народу.
Здавалося, що з розпадом Радянського Союзу політичний терор назавжди залишився у минулому, а сторінки масових репресій стали лише трагічною історією підручників. Проте, на жаль, реальність засвідчила інше — історія не завершилася, і вона не залишилася в минулому.
Сьогодні ми знову змушені констатувати: з новою силою і новими формами трагедія українського народу болісно повторюється, нагадуючи про незавершені уроки історії та надвисоку ціну нашої свободи.
Наразі, під час повномасштабної війни, російський режим знову демонструє світові ті самі методи, що й сталінська система: катівні, депортації, переслідування, викрадення людей, знищення української культури та ідентичності.
Те, що колись відбувалося у підвалах НКВС, сьогодні повторюється на тимчасово окупованих українських територіях. Путінський режим став продовженням сталінської системи терору.
І вже тринадцятий рік ми боремося не лише за українську землю. Ми боремося за право бути українцями. За право говорити рідною мовою. Пам’ятати своїх Героїв. Жити вільно, на своїй Богом даній землі.
Ізяславщина також має свої трагічні сторінки у цій страшній історії. Тут, як і по всій Україні, люди зникали без сліду лише за те, що не зреклися правди, віри та любові до України навіть перед обличчям смерті. Наразі їхні імена повертаються із забуття. Бо народ, який пам’ятає своїх репресованих співвітчизників, — нездоланний!
Боротьба за свободу України триває. І наша пам’ять — це теж зброя. Зброя проти забуття, брехні та безкарності.
Геноцид і терор стали візитною карткою російського режиму в різні історичні епохи. Але жодна імперія, побудована на крові та страхові, не була вічною.
Настане день справедливості. І кожен злочин проти людяності буде названий своїм іменем. Перед судом історії. Перед судом людства. Перед Богом.
Наш народ, котрому довелось пережити Голодомор, репресії, заслання та війни — незламний!
Ми — не жертви, не раби!
Ми — народ боротьби й гідності. Народ пам’яті та правди.
Через біль і втрати ми несемо світло свободи. Через темряву утверджуємо життя. Через випробування бережемо нашу Україну.
Вічна пам’ять усім невинно закатованим… Вічна пам’ять усім, хто загинув за свободу і право України бути незалежною державою.
Слава Україні!
