День, коли пам’ять торкається кожного серця тихим болем, що не стихає крізь десятиліття
8 травня — день, коли Україна завмирає у скорботі. День, коли пам’ять торкається кожного серця тихим болем, що не стихає крізь десятиліття. Разом із Європою та всім цивілізованим світом ми вшановуємо День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні — день великої втрати, великого подвигу і великої людської трагедії.
Час не здатен стерти жахіть війни. Він не може заглушити плач матерів, які так і не дочекалися своїх дітей, не може повернути мільйони життів, обірваних кулею, голодом, катуваннями чи бомбардуваннями. Друга світова війна чорним полум’ям пройшла через українську землю, залишивши після себе не лише зруйновані міста та спалені села, а й невиліковні рани у людських душах.
Україна заплатила за перемогу над нацизмом страшну ціну. Практично кожна родина втратила когось рідного. І навіть сьогодні старі фотографії у вицвілих рамках мовчки нагадують про тих, хто пішов на війну і не повернувся. Про тих, хто мріяв жити, любити, ростити дітей, але став лише іменем на гранітній плиті.
Та особливо боляче ці слова звучать тепер, коли наша держава знову переживає криваву та цинічну війну, розпочату російськими окупантами. Коли українські міста знову палають у вогні, коли мирні люди знову прокидаються від звуків сирен, а матері знову втрачають своїх дітей. Історія, яка мала залишитися страшним спогадом минулого, повернулася у сьогодення разом із російською агресією, що принесла на українську землю лише смерть, руїну і сльози.
Сьогоднішня боротьба — це продовження боротьби за право бути вільними. Саме тому День пам’яті та перемоги — не лише про минуле. Це про тих, хто нині тримає оборону України, хто ціною власного життя стримує новітнє зло, аби українські діти мали майбутнє без війни, без тоталітарного режиму.
У Парку Слави міста Ізяслав відбувся меморіальний захід з нагоди цієї скорботної дати. Жителі громади, представники влади та духовенство зібралися разом, щоб вшанувати пам’ять усіх, хто загинув у боротьбі проти нацизму, тоталітарного режиму, і тих Героїв, які сьогодні віддають свої життя за Україну.
Глибоко емоційним моментом заходу стала панахида, яку звершив митрофорний протоієрей, благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України Володимир Ковальчук. У спільній молитві люди схиляли голови перед пам’яттю воїнів минулого і сучасних захисників України. У ті хвилини не було гучних слів, лише глибоке усвідомлення того, якою дорогою ціною дається наша свобода.
Після панахиди присутні поклали квіти до братської могили воїнів-визволителів. Кожна квітка біля меморіалу була знаком вдячності тим, хто віддав своє життя за мир. А кожна хвилина мовчання — обіцянкою пам’ятати завжди.
Цього дня пам’ятні заходи відбулися і в селах Ізяславщини. Біля пам’ятників та обелісків люди молилися за полеглих, згадували трагічні сторінки історії та дякували тим, хто нині захищає українську землю від російського окупанта.
Бо пам’ять — це не лише про минуле. Це про відповідальність перед тими, хто віддав життя за наше сьогодення. Про обов’язок бути гідними їхнього подвигу. Про силу народу, який попри весь біль не скорився.
Ми пам’ятаємо тих, хто переміг нацизм. Ми дякуємо сучасним Героям, які боронять Україну сьогодні. І віримо: як колись темрява була переможена, так буде переможене і нинішнє зло.
Бо Україна жива. Україна бореться. Україна пам’ятає.
