Чотири роки… А біль — неначе сьогоднішній.
Чотири роки… А біль — неначе сьогоднішній. Час не здатен загоїти рани, коли війна забирає найкращих синів України. У цей скорботний день ми знову схиляємо голови перед світлою пам’яттю капітана Національної гвардії України Дмитра Сергійовича Люлюка — мужнього офіцера, вірного побратима, справжнього патріота своєї держави.
Його ім’я стало символом незламності та відданості Україні. Дмитро пішов туди, де було найважче, аби захистити рідну землю від російського окупанта. Він не шукав слави чи визнання. Просто знав свій обов’язок і виконував його гідно до останнього подиху. На жаль, війна безжально обірвала його життя, залишивши невимовний смуток у серцях рідних, друзів і всієї громади.
Особливо болить те, що довгі роки родина жила між надією та страхом, не знаючи страшної правди. Та навіть смерть не змогла стерти пам’ять про Воїна Світла. Бо такі люди не зникають без сліду. Вони залишаються у нашій вдячності, у молитвах, у синьо-жовтому прапорі, за який боролися.
Сьогодні ми згадуємо Дмитра не лише зі сльозами, а й з гордістю. Його життя — це приклад честі, мужності та любові до Батьківщини. І поки живе пам’ять про наших Воїнів Світла — житиме Україна.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку нашого воїна-земляка, стануть символом нашого пекучого, невимовного болю, нашої туги за втраченим життям наших героїв. Бо ці квіти — не просто барви нашого прапора. Вони — сльози й шана, мовчазний крик сердець, які втратили нашого оборонця.
Вічна шана і світла пам’ять Воїну Світла.
