Біль, що не згасає. Боротьба, що триває
8 травня — День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років - це день, коли світ згадує мільйони людських трагедій, скалічених доль, зруйнованих міст і незліченних сліз, що їх принесла Друга світова війна.
Для України та її народу ця війна стала болем, який не зникає навіть через покоління. Практично немає родини, якої б не торкнулася страшна рука смерті. Хтось не дочекався сина з фронту. Хтось назавжди залишився дитиною серед згарищ і руїн. Хтось до останнього подиху тримався за рідну землю, знаючи, що може не побачити нового дня.
Ми сьогодні згадуємо не лише великі перемоги. Ми згадуємо людську ціну цих перемог: сиві матері, які так і не дочекалися своїх дітей; солдатів, що замерзали в окопах; мирних людей, які гинули під бомбардуваннями; маленьких дітей, у яких війна вкрала дитинство... Українська земля зберігає пам’ять про кожного, хто пройшов крізь те пекло.
І особливо боляче усвідомлювати, що через десятиліття після перемоги над нацизмом наша держава знову переживає чорні сторінки історії. Сьогодні українці знову чують звук сирен. Знову проводжають найдорожчих на війну. Знову ховають своїх Героїв під синьо-жовтими прапорами. Те, що мало залишитися лише у спогадах і підручниках історії, повернулося в наші міста і села разом із жорстокістю, ненавистю та смертю.
Російська агресія принесла на українську землю новий біль, нові руїни, нові могили... Тоталітарний режим знову намагається зламати нашу волю, стерти нашу ідентичність, посіяти страх і темряву. Але він не розуміє головного — український народ неможливо поставити на коліна. Ми вистояли тоді, вистоїмо і зараз.
Сьогодні наші захисники та захисниці — це люди, за якими стоїть правда. Це ті, хто тримає небо над українськими населеними пунктами. Ті, хто ціною власного життя виборює для майбутніх поколінь право жити у вільній державі. Кожен воїн, кожен медик, волонтер, рятувальник — це жива сила незламної України.
Ми не маємо права забути тих, хто поліг у боротьбі проти нацизму та тоталітаризму у ХХ столітті. І так само не маємо права забути тих, хто віддає життя за Україну сьогодні.
Пам’ять — це не лише квіти й хвилина мовчання. Пам’ять — це відповідальність. Це здатність робити висновки з історії. Це готовність боротися за свободу навіть тоді, коли страшно. Це наша єдність перед обличчям зла.
Сьогодні весь світ бачить: Україна платить надзвичайно високу ціну за право бути вільною. Але разом із болем у наших серцях живе і віра. Віра в наших людей, у наших оборонців, у справедливість, у Перемогу над тоталітарним режимом та суцільним злом.
Ми схиляємо голови перед усіма, хто віддав своє життя за мир і свободу. Перед Героями минулого і сучасності. Їхній подвиг — безсмертний. Їхня мужність — приклад для кожного з нас.
І поки жива пам’ять — живе український народ.
Поки стоїть Україна — не переможе зло.
Вічна пам’ять полеглим.
Вічна шана Героям.
Слава Україні!
З повагою
міський голова Сергій ШЛЕГЕЛЬ
