"Кожен по-своєму сприйняв побачене": житель з Хмельниччини возив працівників ЧАЕС після аварії
Михайло Ніколайчук — водій автобуса з Ізяслава, що на Хмельниччині. 32 дні він возив працівників ЧАЕС на роботу після Чорнобильської катастрофи, яка сталась 26 квітня 1986 року.
Своїми спогадами чоловік поділився з Суспільне Хмельницький.
У березні 1987 року, через рік після Чорнобильської катастрофи, 31-річний водій автобуса Михайло Ніколайчук відправився до Чорнобиля разом з іншими ліквідаторами, водіями та слюсарами.
"Нас зразу викликали у військомат. Кажуть: хлопці, я вас прошу поїхати допомогти ліквідувати це все, бо якщо не захочете зараз, вас відправляють на місяць, то поїдете на 6 місяців. Ми розуміли, на що йшли. Ще були молоді, не відчували того страху".
У 1987 році Михайло разом з іншими ліквідаторами, водіями та слюсарами відправився до Чорнобиля. З архіву Михайла Ніколайчука
Чоловік пригадує, як під’їжджали до Чорнобиля.
"Враження не у всіх, мабуть, були однакові. Тому що там така місцевість, що всюди вода. Нас туди везли рано — туман. І думки вже тоді такі були, що то є радіація".
Михайло поділився — чим ближче під'їжджали до Прип'яті, тим менше зустрічали людей дорогою.
"Бачили, що бігали коні, ходили корови, собачки. А так, населення все було відселено на той час. Враження — порожнеча. Моторошно трохи було. Кожен по-своєму сприйняв побачене. Вже коли почали працювати, то якось менше на те все звертали увагу. Було таке завдання — людей завезти, привезти".
Михайло возив працівників, які обслуговували робочі реактори.
"Забирали з роботи, привозили в Чорнобиль. Вони пересідали в інші автобуси, бо ми вважалися "на брудному плечі", а ті вже були на "чистому плечі".
Чоловік розповів про засоби захисту, які видавали для роботи.
"Захисні маски, які видавали людям від коронавірусу, такі були. І все. І дозиметр, який не працював".
Михайло показує фотографію, на якій є автобус, що мав дозвіл в'їжджати до житлового приміщення. З архіву Михайла Ніколайчука
Михайло пригадав, жив із колегами у будівлі покинутого дитсадка. До робочих автобусів їх довозили.
"Це автобус, що мав дозвіл в'їжджати сюди до житлового приміщення. Бо нашим автобусам не дозволялося в'їжджати в місто".
Зі слів чоловіка, автобуси мили дуже ретельно. Техніку, що виходила з ладу, “хоронили” у селі Копачі.
"Така жолобина глибока. Весь той транспорт, який вже не міг експлуатуватися, всі їх туди звозили. Загортали все у той рів".
Інколи Михайло возив жителів, що покинули свої помешкання в Прип'яті після аварії, та повернулись по особисті речі.
"Там чергувала міліція. Відкривали огорожу, тому що все загороджене було, так як "зона". Під електрикою. І чергував БТР з кулеметом, але все одно лізли туди грабіжники. Грабували килими. Хто що міг".
Михайло Ніколайчук працює водієм в Ізяславі, квітень-2026 року. Суспільне Хмельницький
Чоловік розповів, люди не розуміли, що таке радіація, тому намагались забрати з собою все цінне.
"Завезли ми 30 людей. Черговий міліціонер відкривав під'їзди. Люди йшли по квартирах. Хто що міг брав. Не перевіряли. Але при виїзді міліціонер перевіряв, що можна взяти, а що — не можна".
Зі слів Михайла, загинули всі земляки, котрі їздили з ним на це завдання. Залишився лише він та один тяжко хворий колега.
"Це така біда. Це не те, що летить снаряд, що людина може десь сховатися. А це — не бачите нічого. Все в повітрі. Ті, хто йшли в перших рядах, особливо пожежники, не думали, що таке може бути. Дай Боже, щоб наші діти не бачили такого".
За матеріалами Суспільне Хмельницький https://suspilne.media/khmelnytskiy/1296167-kozen-po-svoemu-sprijnav-pobacene-vodij-z-hmelniccini-voziv-pracivnikiv-caes-pisla-avarii/
