Вогники пам’яті, що єднають покоління
Минулого тижня, 24 квітня, Алея пам’яті захисників Ізяславщини знову зібрала тих, хто пам’ятає. Відбувся щомісячний літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини» — подія, де кожна мить наповнена змістом, а кожен подих — вдячністю.
Цього дня не було сцени, оплесків чи урочистої метушні. Була тиша. Важка, глибока, справжня. Та, що стискає горло і водночас об’єднує. У ній громада схилила голови перед пам’яттю чотирнадцяти Воїнів Світла Ізяславщини: Михайло Родзен, Руслан Бежевець, Юрій Дячук, Василь Соколюк, Юрій Морозюк, Віктор Макарук, Олександр Доктор, Василь Остащук, Дмитро Шекерук, Ростислав Оніщук, Іван Ставнійчук, Станіслав Максимчук, Віталій Ставнічук, Олександр Ткачук.
Їхні імена — це пульс живої пам’яті. За кожним — дитинство, що сміялося; юність, що мріяла; любов, що зігрівала. За кожним — шлях, який мав тривати, але був обірваний кривавою війною, що прийшла з чужою жорстокістю і залишила по собі рани, які не гояться.
І все ж у цьому болю — сила. У скорботі — гідність. У пам’яті — відповідь на всі запитання.
Особливого символізму надали лампадки. Їх тримали разом діти й військові. Маленькі долоні — поруч із руками тих, хто знає ціну боротьби. Вогники тремтіли, ніби від невидимого подиху — тих, хто вже не поруч, але назавжди з нами. У цих вогнях — зв’язок поколінь, тиха присяга пам’ятати і продовжувати боротись за майбутнє України.
Завершенням заходу стала літія за душами Воїнів Світла, яку відслужив благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук. Молитва звучала стримано, але проникливо — як розмова серця з Вічністю. Вона поєднала небо і землю, біль і надію, втрату і віру.
Цей захід — не про один день. Це про пам’ять, яка не має терміну. Про відповідальність, яку не можна відкласти. Про Україну, що тримається на іменах своїх Героїв. І поки ці імена звучать — вони живуть!
