«Душу й тіло — за Україну»
Сьогодні, 21 квітня, у стінах Ізяславської міської ради відбулася подія, яка не вкладається у звичні рамки офіційних заходів. Тут не було урочистості у традиційному розумінні. Лише пронизлива тиша, в якій звучить пам’ять. У котрій кожне слово має вагу, а кожен погляд несе біль втрати. Саме цього дня родинам полеглих воїнів Ізяславщини вручали державні нагороди як знак вдячності, як символ незгасної пам’яті, як відлуння їхнього подвигу.
У залі не лунали оплески. Лише стримані зітхання, стиснуті долоні, очі, наповнені сльозами. Бо за кожною нагородою — життя, обірване кривавою та цинічною війною, розпочатою російськими окупантами. За кожним ім’ям — історія, яка мала продовження, але була безжально зупинена. І кожен, хто був присутній, відчував це серцем.
Представники Шепетівської районної військової адміністрації, Ізяславської міської ради та 3 відділу Шепетівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийшли, щоб схилити голови перед пам’яттю Воїнів Світла і передати родинам відзнаки, які стали символом державної вдячності, але ніколи не зможуть замінити живого голосу, обіймів, присутності рідної душі.
І в цій тиші пролунали три імені як три удари серця, що вже не б’ється, але продовжує жити у вдячній пам’яті:
старший солдат КІТАРОВ Сергій Леонідович — старший сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти, котрий загинув 04.11.2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого мінометного обстрілу на Донеччині - нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно;
солдат МАЗУРЕЦЬ Віктор Володимирович — стрілець-снайпер 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 8 штурмової роти 3 штурмового батальйону, котрий загинув 19.10.2025 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі - нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно;
молодший сержант ОРДІЄВИЧ Олександр Юрійович — командир відділення, командир екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування роти безпілотних систем 1-го десантно-штурмового батальйону, котрий загинув 10.10.2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині - нагороджений орденом «За мужність» II ступеня посмертно.
Три життя. Три долі. Три історії, що злилися в одну — історію боротьби за свободу України. Вони були різними, мали свої мрії, свої плани, свої дороги. Проте їх об’єднало головне — любов до Батьківщини і захищати її. Без гарантій на повернення додому живим… Без страху перед невідомим… З вірою, що їхній крок — це крок до нашого мирного та кращого майбутнього.
У руках рідних — ордени… холодні, мов метал, але пекучі від змісту. Вони важать більше, ніж здається. Бо це не просто нагорода — це втілений біль, це тиша, що кричить, це нагадування: «Свобода ніколи не дається легко. Вона виборюється. І часто — ціною життя».
Сьогодні імена наших Воїнів Світла звучать як обітниця: пам’ятати кожного. Не лише у скорботні дні, а щодня — у своїх вчинках, у своїй єдності, у своїй відповідальності. Бо забуття — це ще одна втрата, якої ми не маємо права допустити.
Ця кривава та цинічна війна, розпочата російськими окупантами, триває вже дванадцятий рік. І вона щодня випробовує нас на міцність. Але саме завдяки таким, як наші Воїни Світла, ми стоїмо. Саме вони тримають для нас небо навіть із Вічності. Їхня кров стала зерном свободи. І сьогодні це зерно проростає у нашій боротьбі, у нашій вірі, у нашому прагненні жити у вільній державі.
Ми віримо: перемога над злом буде за нами. Бо за нами правда, бо ця перемога вже оплачена найвищою ціною.
Вічна шана та слава тим, хто віддав душу й тіло за Україну…
