День, коли пам’ять стискає серце, а біль стає особливо відчутним…
Сьогодні, 17 квітня, ми знову повертаємося у той біль, який не має строку давності. У пам’ять, що не стирається часом, і в тишу, яка говорить голосніше за будь-які слова. Минає ще один рік від тієї трагічної миті, коли війна забрала життя нашого земляка, Воїна Світла — Соколюка Василя Петровича.
17 квітня 2022 року на Харківщині, під час виконання бойового завдання, обірвалося життя 52-річного захисника України. Його смерть стала ще одним гірким нагадуванням про ціну нашої свободи, про війну, яка не щадить ні сили, ні віку, ні людських доль.
Василь Соколюк був людиною мирної праці — доброю, щирою, з відкритим серцем і світлим поглядом. Але коли ворог ступив на рідну землю, він не залишився осторонь. Як і тисячі справжніх українців, він зробив свій вибір — свідомий, мужній і беззастережний. Взяв до рук зброю не з ненависті, а з любові — до Батьківщини, до рідної домівки, до життя, яке прагнув захистити. І саме ця любов зробила його сильним серед найважчих випробувань.
Сьогодні ми говоримо про нього як про людину, чий шлях обірвався надто рано, але не зник без сліду. Бо слід цей — у пам’яті побратимів, у сльозах рідних, у вдячності громади.
Доземний уклін тобі, Воїне Небесного війська. За твою відвагу, за твою жертовність, за твою любов до України. Ти став прикладом справжнього патріота, справжнього чоловіка, справжнього сина своєї землі.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця твого останнього спочинку, стануть символом нашої невимовної туги, вдячності та вічної пам’яті.
Вічна і світла пам’ять Воїну Світла Соколюку Василю Петровичу.
