Свічка для тих, кого не буде з нами на Великдень
Вже котрий рік Великдень в Україні палає не лише світлом — він палає пекучим болем. Наша держава зустрічає його зі стиснутим серцем, із іменами, які вже ніколи не озвуться, із поглядом у небо, де тепер більше пам’яті, аніж спокою.
Маленький вогник свічки тремтить у кожній оселі. Але в ньому — ціла історія втрат: ми запалюємо свічки за тих, кого більше немає поруч із нами; за тих, хто не дочекався цього ранку; за тих, чиї голоси вже не пролунають у родинному колі, чиї руки більше не торкнуться святкового хліба…
Це свічка за Воїнів Світла - тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Вони пішли до Небесного легіону, тримаючи в серці любов до рідної землі, до своїх близьких, до України…
Цей вогник і за невинних українців. За дітей, чиї іграшки залишилися чекати... За батьків, які більше не обіймуть своїх кровинок. За цілі родини, стерті війною без права на прощання… Це біль, який не стихає. Це крик, що не має звуку, але розриває зсередини…
Нехай кожен вогник на Великдень стане молитвою за душі тих, хто пішов у Небесний світ…
