Перша річниця вічної варти Воїна Світла
3 квітня — день, що повертає нас до втрати, з якою неможливо змиритися. Минув рік відтоді, як у бою за Україну загинув 38-річний ізяславчанин, молодший сержант, командир інженерно-саперного відділення Михайло Родзен. Його життя обірвалося на Донеччині — серед випалених полів і безжального вогню, де кожен крок може стати останнім.
Його вибір був свідомим і мужнім. Він став щитом для інших, узяв на себе той тягар, від якого залежить життя цілої країни. До останнього подиху залишався вірним присязі, побратимам, Україні. Його шлях — це шлях честі, що не має зворотного напрямку.
Михайло був не лише відданим воїном, а й митцем. Він говорив до світу через поезію — чесно, без прикрас. У його рядках жила правда війни й любов до життя, яке він так рано залишив. Ці рядки не вигадують — їх проживають. І тепер вони залишилися як голос нашого воїна-земляка, що не змовкає.
Війна безжально вириває найрідніших. Тих, хто мав творити, любити, ростити дітей, будувати майбутнє. Вона залишає після себе тишу, наповнену іменами, які вже ніколи не пролунають у відповідь.
Сьогодні до могили Михайла лягають квіти — жовті й блакитні, як небо і пшеничне поле. У цих кольорах — наш біль, наша вдячність і мовчазна обіцянка пам’ятати. Бо пам’ять — це єдине, що сильніше за смерть.
Михайло Родзен — не просто ім’я серед полеглих. Це символ варти, яку він тримає і сьогодні — у нашій свободі, у кожному мирному ранку, у кожному подиху незалежної України.
Світла пам’ять Воїну Світла!
