Пам’ять — це не обов’язок. Це — внутрішня правда
Весна приходить тихо. Вона розквітає у білих садах, у лагідному сонці, у першому теплі… Проте останнім роками її кроки обережні. Бо поруч із відродженням життя — невимовний біль втрат. І серед цього болю особливо гостро звучать імена тих, хто вже не повернеться…
Сьогодні, 27 березня, на Алеї пам’яті захисників Ізяславщини відбувся щомісячний літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини». Подія, що вийшла за межі звичного формату, стала глибоким актом громадської єдності, духовного осмислення і вдячності тим, хто віддав життя за Україну.
Цього дня громада у скорботному мовчанні громада схилила голови перед пам’яттю дев’ятнадцяти Воїнів Світла Ізяславщини — дев’ятнадцяти всесвітів, дев’ятнадцяти історій мужності, честі й жертовності. Їхні імена — це живий літопис боротьби за незалежність, написаний кров’ю і вірою:
Мартинюк Володимир Васильович
Ткачук Андрій Олександрович
Суліма Володимир Олександрович
Левчук Василь Олексійович
Ткачук Олексій Володимирович
Севрук Олександр Сергійович
Коротенко Валерій Анатолійович
Микитюк Микола Дмитрович
Рагімов Руслан Камілович
Рачок Борис Михайлович
Недзельський Олег Олексійович
Луцюк Олег Васильович
Стасюк Ігор Петрович
Кучерук Богдан Володимирович
Ткачук Сергій Вікторович
Дитинчук Олег Олександрович
Белозор Леонід Миколайович
Хилюк Микола Петрович
Нечипорук Микола Федорович
Літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини» не мав сцени у звичному розумінні. Його простором стали серця присутніх, його світлом — лампадки, а його звучанням — тиша, що подекуди промовляла гучніше за слова. Бо цього дня говорили не ведучі. Пам’ять озивалась через імена дев’ятнадцяти Воїнів Світла Ізяславщини. Через кожне ім’я, яке несе в собі цілий світ: дитинство, мрії, любов, дороги, що мали б тривати… але були обірвані кривавою війною, розпочатою російськими окупантами.
Поезія цього дня не читалася — вона проживалася разом із присутніми. Рядки звучали так, ніби їх писало саме серце війни. У кожному слові — біль, що не має міри. У кожній паузі — тиша, яка знає більше, ніж тисячі книг. І раптом — світло... Маленькі дитячі долоні тримають лампадки. Вогники тремтять, ніби від подиху душ, які поруч…
У той момент, коли громада схилила голови, здавалося, що сам час спинився. Це був момент, коли біль і надія стояли поруч. Коли сльози не були слабкістю — вони були мовою любові. Не було «до» і «після». Було лише «завжди». Завжди пам’ятати. Завжди дякувати. Завжди нести їх у собі.
На завершення благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук відслужив літію за душами Воїнів Світла. Вона стала точкою єднання — між небом і землею, між тими, хто тут, і тими, хто вже там.
І, можливо, саме в ту мить кожен відчув: Перемога — це не тільки про зброю. Перемога — це про пам’ять, яка не згасає.
І поки ми пам’ятаємо наших Воїнів Небесного Легіону — вони не мовчать. Вони світять. І саме цим світлом Україна йде до своєї довгоочікуваної та справедливої Перемоги над злом.
