Домашнє насильство, вчинене особою з психічним захворюванням
Наявність у кривдника психічного захворювання та його відмова від лікування не можуть бути виправданням насильства і не повинні ставати перешкодою для захисту постраждалої особи. Законодавство України виходить із пріоритету безпеки людини, її життя і здоров’я, тому передбачає механізм реагування навіть у випадках, коли кривдник має психічний розлад або не усвідомлює необхідності лікування. Домашнє насильство є протиправною поведінкою незалежно від стану здоров’я кривдника.
Пріоритетом у таких ситуаціях завжди залишається безпека та захист постраждалої особи, тому кожен випадок насильства необхідно невідкладно повідомляти поліції та належним чином фіксувати для подальшого правового реагування.
Першочергово важливо відійти у безпечне місце та, якщо є діти, подбати про їх безпеку.
Надалі потрібно викликати поліцію за номером 102, повідомити що кривдник ймовірно має психічний розлад та чітко вказати які дії він зробив.
Наступне – викликати бригаду швидкої медичної допомоги за номером 103, повідомити коротко й конкретно:
• «домашнє насильство, агресивна поведінка, підозра на гострий психічний розлад»
• чи є загроза життю/травми, чи є зброя/предмети, чи є діти
• чи є діагноз/ліки (якщо знаєте)
• попросіть поліцію для супроводу, якщо є агресія
Що може зробити бригада швидкої медичної допомоги?
• оцінити стан кривдника
• за медичними показаннями надати екстрену допомогу і вирішити питання термінового транспортування до медичного закладу
• якщо поведінка небезпечна, бригада може викликати/дочекатися поліцію для забезпечення безпеки
Домашнє насильство з боку особи з психічним розладом не є ситуацією, яку слід терпіти або замовчувати. Психічне захворювання не скасовує права постраждалої особи на безпеку та захист. У кожному випадку насильства необхідно діяти активно: подбати про власну безпеку і безпеку дітей, негайно звертатися до поліції та викликати екстрену медичну допомогу у разі агресивної поведінки. Лише своєчасне залучення правоохоронних і медичних служб дозволяє припинити насильство, запобігти його повторенню та забезпечити захист життя і здоров’я постраждалих.
Саме послідовна та активна позиція постраждалої дозволяє державі забезпечити її безпеку, у тому числі шляхом застосування до кривдника примусових заходів медичного характеру.
