Звернення міського голови з нагоди Дня вигнання нацистських загарбників з міста Ізяслав та Ізяславщини
Є дні, які не просто перегортають сторінку історії — вони випалюють її в серці народу. Саме таким став день вигнання нацистських загарбників з міста Ізяслав та нашої громади. День, коли тиша після канонади здалася гучнішою за самі бої. День, коли зранена українська земля нарешті змогла зітхнути.
82 роки тому свобода повернулася до нашого міста й громади не урочистою ходою, а крізь дим, втрати й невимовний біль. Вона прийшла на плечах солдатів, у долонях медиків, у молитвах матерів. Вона коштувала надто дорого — життів, молодості, мрій. І сьогодні ми стоїмо перед цією пам’яттю тихою скорботою та із глибокою вдячністю.
Ізяславщина пам’ятає... Пам’ятають її вулиці, її річка, її старі дерева. Пам’ятають родини, у яких Друга Світова війна залишила порожнечу замість обіймів. Проте разом із болем у цій пам’яті живе й гордість — за мужність, за нескореність, за силу духу, що допомогла підняти місто та громаду з руїн і повернути їм життя.
Сьогодні ми знову проживаємо часи, коли слово «визволення» звучить не як відлуння минулого, а як виклик сучасності. І знову українські оборонці стоять на передовій, аби жоден ворог не диктував нам, українцям, як жити, якою мовою говорити, у що вірити. Історія випробовує нас на зрілість і гідність. Водночас вона вчить: Ізяславщина, як і Україна, не здається.
Ми — нащадки тих, хто не схилив голови тоді. І ми не маємо права схилити їх сьогодні. У нашій єдності — наша сила. У нашій пам’яті — наш корінь. У нашій вірі — наше «завтра».
Так, нам дуже боляче та надто важко. Ми втрачаємо найкращих, найрідніших. Ми щодня хвилюємося за тих, хто боронить нашу Батьківщину. І особливо сьогодні молимось за повернення додому живими наших військовослужбовців, котрі наразі перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими. Чекаємо на кожного і кожну. Віримо, підтримуємо, не припиняємо надії та боротьби за їхнє визволення.
Але попри втому й тривогу у нас, українців, живе невгасимий вогонь — вогонь любові до рідної землі. Саме він запалює у серцях надію, надихає не опускати рук, продовжувати боротись заради нашого майбутнього.
Ми обов’язково дочекаємося дня, коли слово «Перемога» знову звучатиме мирно й урочисто. І тоді, як і 82 роки тому, над Україною, зокрема над Ізяславщиною, розквітне небо без сирен — небо свободи.
Схиляємо голови перед усіма, хто віддав життя за визволення Ізяславщини та Батьківщини. Честь і слава всім, хто бореться за Україну! Слава Україні!
З найщирішими побажаннями довгоочікуваного справедливого миру,
міський голова Сергій Шлегель
