Річниця світлої пам’яті воїна Володимира Мартинюка
Сьогодні, 02 березня, минає річниця смерті Воїна Світла — 43-річного Володимира Васильовича Мартинюка, жителя села Ріпки. Рік тому цього дня навіки зупинилося гаряче серце воїна, яке роками билося в унісон із серцем України.
Ще у далекому 2014 році, коли ворог посягнув на нашу землю, Володимир без вагань узяв до рук зброю. Щоб стати на захист суверенітету й територіальної цілісності України, щоб відстояти право кожного з нас жити у вільній, незалежній державі.
Пліч-о-пліч із побратимами він щодня наближав Перемогу. Йому довелося пройти крізь найгарячіші точки Донбасу — через вогонь, втрати, виснаження. Він знав ціну тиші після бою. Знав, як звучить земля під обстрілами. І знав, заради чого тримає стрій.
Коли ж повномасштабне вторгнення знову розірвало мирне небо України, Володимир не вагався ні хвилини. У перші дні він долучився до лав Збройних Сил України. Бо не міг інакше. Бо в його характері не було місця для байдужості. Бо любов до Батьківщини для нього була не гаслом, а способом життя.
Наш земляк-оборонець хотів жити. Хотів бути поруч із рідними. Будував плани, мріяв, думав, сподівався. Та як же швидко догоріла свічка 43-літнього воїна… Як несправедливо рано обірвалася дорога людини, яка ще стільки могла сказати, зробити, обійняти.
Володимир відійшов у Вічність, залишивши по собі світлу пам’ять. Спогади не залікують болючих ран рідних, але вони грітимуть їхні душі щоразу, коли згадуватимуть його усмішку, силу характеру, героїчні вчинки…
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку нашого воїна-земляка, стануть мовчазним символом нашого пекучого, невимовного болю та світлої туги за втраченим життям. Нехай вони стануть знаком вдячності за кожен його день на передовій, за кожну безсонну ніч, за кожен крок назустріч небезпеці — заради нас.
Наші Воїни Світла не зникають у часі. Вони стають частиною вічності. Частиною Небесного легіону. Частиною нашої історії, написаної кров’ю і любов’ю до Батьківщини.
Ми не маємо права дозволити пам’яті згаснути. Не маємо права знецінити подвиг наших захисників. Бо кожне ім’я воїна Небесного легіону — це не просто рядок у списку померлих. Це — ціна наших мирних світанків. Це — причина, чому ми можемо обіймати своїх дітей, дивитися на небо й говорити українською без страху. Це — життя, покладене за кожного з нас. Це — частина нашої свободи. Частина нашого болю. Частина нашої України.
Вічна слава й безмежна вдячність нашому воїну Небесного легіону.
