Пам’ять, що палає сильніше за вогонь війни
22 лютого – дата, що розтинає серце Ізяславської громади навпіл. День, коли тиша звучить голосніше за слова. День, коли ми знову і знову повертаємося думками до нашого земляка, нашого Воїна Світла Кота Олександра Васильовича - 36-річного оборонця із села Дібровка, водія десантно-штурмового взводу, чия душа 22 лютого 2024 року на Донеччині відійшла у Вічність.
Олександр був частиною великої боротьби за Україну. Він виконував свій обов’язок. Його шлях пролягав крізь гуркіт техніки, крізь вибухи й чорний дим фронтових доріг, через небезпеку й відповідальність.
Там, серед розпеченої землі Донбасу, обірвалося його життя, але не обірвалася його місія. Бо такі, як він, не просто захищають – вони тримають небо над нами. Вони стають тією невидимою стіною, об яку розбивається темрява.
Сьогодні ми схиляємо голови не лише в жалобі, а й в глибокій вдячності. У кожній жовто-блакитній стрічці, у кожній квітці, покладеній до його могили, – не тільки біль, а й гордість. Гордість за мужність. За відданість. За незламність.
Його усмішка, його сила, його щире слово – усе це назавжди закарбоване в пам’яті рідних та тих, хто його знав. Але ще більше – закарбований його вибір. Вибір стати на захист України. Вибір бути там, де найважче. Вибір не зрадити.
Ми не маємо права дозволити часу стерти імена наших Воїнів Світла. Бо пам’ять – це не лише спогад. Це відповідальність. Це наш внутрішній обов’язок жити так, щоб їхня жертва не була марною. Пам’ять про Воїнів Світла – це полум’я, яке не гасне. Це сила, що веде нас, українців, вперед. Це віра, яка міцніша за страх.
Наші Воїни Світла йдуть у безсмертя, проте залишають нам дороговказ. І в цьому дороговказі – свобода. У ньому – майбутнє нашої неньки-України, за яку щодня платиться надто велика ціна.
Світла пам’ять і вічна слава Воїну Світла!
