Вдячна пам’ять сильніша за смерть
13 лютого – дата, що пронизує пам’ять гострим болем і стискає серце невидимою рукою. Минуло три роки, а відчуття втрати не притупилося ні на мить. Час не лікує таких ран. Він лише вчить нас жити з ними.
У цей день ми згадуємо 43-річного мешканця села Щурівці, старшого сержанта, стрільця-санітара Юрія Дзюбрина – воїна, який віддав життя на Донеччині, виконуючи бойове завдання. Там, де земля здригалася від вибухів, де небо розтинали снаряди, де вирішувалася доля нашої України, обірвався його шлях. У самому серці війни, у вирі запеклого протистояння, він стояв до кінця.
Його вибір був свідомим і мужнім. Залишити мирне життя, обійняти рідних востаннє та піти туди, де небезпека стала щоденною реальністю. Він узяв до рук зброю не задля слави, а для обов’язку: щоб діти росли без страху, щоб батьківська хата стояла під мирним небом, щоб українська земля залишалася українською.
Стрілець-санітар – це той, хто рятує інших, ризикуючи власним життям. І в цьому – вся суть Юрія: допомогти, підтримати, не відступити. У його характері поєднувалися твердість і людяність, витримка й глибока внутрішня доброта.
Та за військовим одностроєм було серце батька, сина, друга. Діти ростимуть, зберігаючи у спогадах його усмішку та силу рук. Рідні нестимуть у серці тишу, яку вже ніколи не заповнити. Друзі згадуватимуть щирі розмови й просту, справжню чоловічу підтримку. Війна відібрала людину, яка могла ще багато років жити, працювати, радіти кожному новому дню.
У річницю загибелі Воїна Світла до місця його спочинку покладено жовто-блакитні квіти, прозвучала хвилина мовчання… Проте найголовніше – його ім’я залишається у наших серцях, у пам’яті рідних, друзів, побратимів, у нашій історії.
Світла пам’ять і доземний уклін Воїну Світла. Він віддав найдорожче – щоб ми мали майбутнє. І поки ми пам’ятаємо, він залишається з нами.
