Світло, що не згасає навіть у темряві війни
Час минає невблаганно, проте є дати, які не підвладні забуттю. 3 лютого — це мить глибокого мовчання і внутрішнього болю, коли кожне серце б’ється повільніше. У цей день громада єднається в скорботі, вшановуючи пам’ять Лук’янчука Валентина Олександровича — мужнього захисника України, уродженця Білівського старостинського округу, чия доля назавжди вписана в історію боротьби за свободу.
Минуло три роки з того чорного дня, коли Донеччина забрала його життя. Лише 25 років… Вік сміливих рішень, великих планів і віри в завтрашній день. У його серці було місце для любові, для мрій про родину, для праці й мирного життя. Але війна, нав’язана російським агресором, жорстоко перекреслила ці надії.
Валентин обрав шлях честі. Він не шукав легких доріг і не ховався за чужими спинами. У вирі бою залишався стійким і незламним, бо знав, заради чого тримає зброю. За його спиною була Україна — жива, поранена, але нескорена. І він стояв за неї до кінця.
Сьогодні ім’я нашого Воїна Світла звучить не як спогад, а як символ. Символ молодості, принесеної в жертву свободі. Символ відваги, що не потребує гучних слів. Символ болю, який оселився в серцях рідних і земляків та став частиною нашої спільної пам’яті.
Щороку біль повертається з новою силою. Бо кожен загиблий захисник — це незаповнена порожнеча, це материнські сльози, це тиша в домі, де чекали. І водночас — це сила, що змушує нас триматися й рухатись далі.
Пам’ять сильніша за смерть. Вона зберігає імена, обличчя, вчинки. Вона передається з покоління в покоління, як заповіт: берегти те, за що заплачено найдорожчим. Валентин живе у вільному небі над Україною, у нашій вдячності, у праві жити без страху.
Сьогодні квіти лягають до його могили не лише як знак скорботи. Вони — мовчазне «дякую» за мужність, за вибір, за життя, віддане за український народ.
Ми не забудемо. Ніколи. Як ніколи не забудемо всіх, хто, не вагаючись, став на захист Батьківщини, залишивши рідні домівки, найдорожчих людей, свої мрії й надії. Вони – наша гордість, наша совість, наша пам’ять.
Наші Воїни Світла не йдуть у небуття: вони назавжди залишаються моральним орієнтиром для нашої нації, її силою та правдою.
Світло твого подвигу, Валентине, назавжди з нами.
