Сьогодні надто часто Небо приймає тих, хто мав би жити на землі
Ізяславщина переживає дні, сповнені тиші й болю. Цими днями громада проводжала в останню путь земляка — воїна, чий життєвий шлях обірвався під час служіння Україні.
26 січня, виконуючи свій обов’язок у лавах Збройних Сил України, перестало битися серце Анатолія Леонідовича Хмелюка — клубівчанина, курсанта 9 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки. Йому було лише 44. Його смерть стала раптовим ударом для родини, друзів і всієї громади, яка ще вчора вірила у зустріч, у повернення, у продовження життя.
Сьогодні надто часто Небо приймає тих, хто мав би жити на землі. Цвіт нації поповнює небесне військо, і кожна така втрата — це не просто статистика, а зламані долі, осиротілі серця, мовчазний біль у кожному домі. Свобода має високу ціну, і вона написана іменами наших земляків.
Прощання з Анатолієм було сповнене стриманого розпачу й глибокої поваги. Квіти, молитви, схилені голови — усе говорило більше, ніж будь-які промови. Земний шлях Воїна Світла був сповнений випробувань, але він залишався вірним своєму обов’язку, не зійшовши з обраної дороги.
Останній спочинок військовослужбовець знайшов у рідній Клубівці — там, де колись лунав його дитячий сміх, де формувався його характер, де завжди чекали й сподівалися. Над могилою навіки замайорів синьо-жовтий прапор — знак честі, мужності та незламної любові до Батьківщини.
Молебень за упокій душі Воїна Світла звершили священнослужителі Православної Церкви України. Молитва, сповнена сліз і віри, здіймалася до небес, несучи прохання про вічний спокій для душі захисника.
Жодні слова не здатні полегшити біль матері, яка втратила сина, і родини, що залишилася сам на сам із горем. Цей біль не зникає з часом — він лише вчить жити інакше. Та світла пам’ять про Анатолія Хмелюка назавжди житиме серед тих, хто його знав і шанував.
Наш земляк став частиною Небесної варти. Вічна пам’ять і шана Воїну Світла.
