Сьогодні 30 січня, — тиша говорить гучніше за слова. День, коли пам’ять стискає серце, а правда війни постає без прикрас.
Сьогодні 30 січня, — тиша говорить гучніше за слова. День, коли пам’ять стискає серце, а правда війни постає без прикрас.
У цей день минає друга річниця загибелі нашого Воїна Світла — 53-річного жителя Білогородки, оператора відділення управління командира батареї реактивної артилерії Володимира Гринчука. Його шлях обірвався на Донеччині — там, де земля здригається від вогню, а людська мужність вимірюється митями між життям і смертю.
Довгі місяці невідомості тримали родину між надією і страхом. Очікування, віра, молитви… Фінал виявився не тим, на який сподівалися. Володимир повернувся додому на щиті — як Герой.
Війна безжально ламає звичні біографії. Вона вириває людей із мирного життя й ставить перед вибором, у якому немає напівтонів. Ті, хто вчора жив буденними радощами, сьогодні стають опорою держави. Ціна свободи — найвища із можливих. Її сплачують життями українців.
Сьогодні ми вшановуємо Воїна Світла Володимира Гринчука. До його могили лягли жовто-блакитні квіти як знак подяки, болю і нескінченної шани. Час не лікує таких втрат, але пам’ять робить їх осмисленими. Вона зобов’язує жити гідно й берегти те, за що наші Воїни Небесного Легіону боролись.
Вічна пам’ять і слава Воїну Світла
