Біль, що не минає: у роковини загибелі Захисників
Сьогодні наша громада знову проживає день, який неможливо прийняти й неможливо забути. День, коли серце стискається від болю, а тиша говорить голосніше за слова. Ми схиляємо голови у глибокій жалобі, згадуючи двох синів України, які два роки тому відійшли у вічність, залишивши по собі незагоєну рану в серцях рідних, побратимів і всієї громади.
18 січня стало датою, що назавжди розділила життя на «до» і «після». Того дня Україна, зокрема Ізяславщина, втратила ще двох своїх Захисників, родини — опору, громада — частину своєї душі:
-
Юрія Дмитрука, 37-річного старшого стрільця, котрий загинув на Донеччині, виконуючи свій військовий обов’язок. Його життя обірвалося серед вибухів і війни, далеко від дому, але з думкою про Україну. Він пішов, залишивши по собі спогади, нездійснені плани та тишу, яка боляче відлунює в серцях тих, хто його знав і любив;
-
Назарія Бугая — зовсім юного, лише 22 роки. Солдат-аеромобіліст, мешканець села Припутні. Довгий час його вважали зниклим безвісти. Дні й ночі очікування, молитви, надія, яка тримала родину на межі відчаю… Та звістка з Луганщини стала вироком, що зламав серця. Війна безжально забрала ще одне молоде життя, залишивши біль, який неможливо виміряти часом.
Наші Воїни Світла не просто виконували накази. Вони жили війною заради миру України. Йшли вперед, знаючи ціну кожного кроку, і все одно обирали бій — за наші домівки, за наше право жити під мирним небом, за майбутнє України. Їхня жертовність — це крик правди проти темряви, це доказ того, що український дух неможливо зламати.
Сьогодні ми згадуємо Юрія та Назарія як Воїнів Світла, як янголів-охоронців, що з небес тримають щит над Україною. Їхні імена навіки вписані в історію громади, у серця побратимів, у душі рідних і в пам’ять усіх, хто знає ціну свободи.
Жовто-блакитні квіти на їхніх могилах — це не лише символ скорботи. Це знак нашої вдячності, нашої любові, нашої обіцянки пам’ятати. У кожній пелюстці — сльоза, у кожному кольорі — віра в Батьківщину.
Пам’ять про наших Героїв не згасне ніколи. Вона житиме в прийдешніх поколіннях, у кожному кроці до Перемоги, у кожному мирному ранку, вибореному їхньою кров’ю.
