Воїн не лише за званням, а за покликанням серця
Сьогодні, 04 січня, минає рік відтоді, як у вічність відійшов наш земляк - 49-річний мешканець села Радошівка, солдат Сердюк Олексій Миколайович.
Війна, розпочата російським окупантами, безжально ламає долі, вириває з життя найрідніших. Коли російський агресор ступив на українську землю, Олексій Миколайович без вагань полишив мирне життя. Він узяв до рук зброю не заради війни, а заради життя українців. За рідну землю, за свій народ, за майбутнє України. Бо немає більшої цінності, ніж жити на вільній українській землі, з честю носити ім’я українця, пишатися своєю країною і своїми Героями.
Наш земляк був одним із тих, хто став живим щитом між ворогом і мирними людьми. Воїн не лише за званням, а за покликанням серця.
За кілька днів до трагедії наш Захисник повернувся додому — ненадовго, щоб відновити сили, побути поруч із рідними. Та 4 січня 2025 року доля обірвала його земний шлях.
Раптово. Болісно. Несправедливо.
Минають дні, місяці, роки, проте порожнеча не зникає. Немає слів, здатних повернути чи полегшити цей біль. Є лише пам’ять — тиха, але вічна. Є вдячність — за життя, віддане за Україну. Є наша відповідальність — жити так, щоб бути гідними подвигу наших оборонців.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені до місця останнього спочинку Олексія Миколайовича, стануть символом нашої безмежної туги, пекучого болю і вдячності за захист Батьківщини.
Світла пам’ять і вічна шана Воїну Світла
