Перформанс “Різдвяне світло надії”: молитва, пам’ять і віра в повернення
У час, коли зимовий холод стискає долоні, а різдвяні вогники тремтять у темряві, немов наші серця, ми всі затамовуємо подих. Ми чекаємо на диво. На світло. На тихий, але впевнений знак, що надія — жива. Що вона не згасла під гуркотом війни, не зламалася від болю втрат і не змерзла в холоді довгого очікування.
Саме з цієї віри 26 грудня на території Ізяславщини народився перформанс «Різдвяне світло надії» — символічний, глибоко болісний і водночас світлий жест підтримки зниклих безвісти та полонених захисників України. Тих, чиї імена ми щодня вимовляємо пошепки у молитвах. Тих, на кого чекають матері, дружини, діти. Тих, чия доля болить кожному з нас, бо це — наша спільна рана.
Даний тематичний захід став не просто подією, а спільним серцебиттям. Рідні наших хлопців утворили мовчазний, але промовистий периметр — з портретів на прапорах наших відважних оборонців. Кожен портрет — це цілий всесвіт надій та мрій. Це мов мовчазний крик серця, звернений до світу: Я Є. ПАМ’ЯТАЙТЕ..Я ПОВЕРНУСЯ.
Під час зустрічі присутні запалили різдвяні вогники на підтримку наших оборонців, які нині перебувають у полоні або вважаються безвісти зниклими. Маленькі свічки, немов зірки, спалахнули на Алеї віри та надії, освітлюючи шлях додому тим, хто зараз далеко від рідних. Це світло було крихким, проте сильнішим за темряву.
Особливо болючим і водночас глибоко символічним на заході став різдвяний стіл з кутею, а поруч стільки із військовими кітелями — як нагадування про родинне тепло, яке чекає наших оборонців. По обидва боки столу стояли воїни із пов’язками на очах та зв’язаними руками — мовчазний образ полону, пам’яті та незламної віри в повернення кожного воїна. Цей образ стискав серце, але й нагадував: Ми пам’ятаємо. Ми чекаємо. Ми не зрадимо.
Молитву надії та віри очолив благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук. Його слова проникали в саму глибину серця, з’єднуючи біль утрат і надію чекання в одну спільну молитву — за життя, за повернення, за переможне світло.
Даний тематичний захід об’єднав усіх присутніх у спільній тиші та молитві. У вірі, що різдвяне світло здатне пробитися крізь будь-яку темряву. У вірі, що наші оборонці знайдуть шлях додому. І в надії, що колись ці свічки ми запалимо вже не з болю, а з радості зустрічі.
Бо Різдво — це не лише про диво. Це про віру, яка не здається. Про любов, яка чекає. І про світло, яке завжди веде додому…
Окрім духовної підтримки, цього дня тривала й жива, конкретна дія — збір коштів, продуктів та речей першої необхідності. Усе зібране буде передано нашим оборонцям-землякам на фронт — як знак того, що про них пам’ятають не лише в молитвах, а й у щоденній турботі. Бо надія — це не лише світло свічки, а й простягнута рука допомоги, що зігріває навіть на передовій.
