Коли мовчить небо і говорить пам’ять
26 грудня Ізяславщина знову зійшлася у спільному болю й спільній гідності. У цей день земля ніби затамувала подих, а небо стало нижчим — ближчим до тих, хто молиться за Воїнів Світла, і до тих, кого ми згадуємо з тремтінням серця. Повітря було наповнене тишею, в якій живе пам’ять, і смутком, що об’єднує сильніше за будь-які слова.
У стінах Ізяславського історико-краєзнавчого музею відбувся літературно-поетичний захід «Низький уклін і вічна пам’ять Воїнам – Героям Ізяславщини». Музей, який зазвичай береже мовчазні свідчення минулих епох, цього дня дихав живою пам’яттю. Його стіни слухали слово, молитву й поезію — щиру, оголену, як біль серця. Ці слова підіймалися до небес, мов теплі лампадки вдячності, запалені людськими душами.
Це була не просто зустріч із минулим — це була зустріч із вічністю. З тими, хто у грудневі дні різних років залишив земний шлях, щоб стати світлими оборонцями України у Небесному Легіоні. Вони не повернуться до рідних домівок, не зустрінуть світанків у колі родин, не обіймуть матерів і дітей. Але їхня любов до України не згасла. Вона живе у кожному пориві вітру, у кожному синьо-жовтому прапорі над нашими селами й містами. Вона живе в нас — бо ми є продовженням їхньої відваги.
Громада схилила голови перед пам’яттю тринадцяти Воїнів Світла Ізяславщини:
-
Павловський Андрій Юрійович
-
Поліщук Юрій Васильович
-
Баран Сергій Миколайович
-
Мельничук Володимир Анатолійович
-
Коновалюк Олександр Сергійович
-
Дерда Ярослав Миколайович
-
Єлькін Владислав Олександрович
-
Дручик Микола Васильович
-
Комисливий Юрій Миколайович
-
Шалашов Віталій Вікторович
-
Франчук Віктор Васильович
-
Кушнірук Олександр Олександрович
-
Добровольський Володимир Петрович
Кожне ім’я — це окремий всесвіт. Окрема доля. Окрема любов до рідної землі. Це зірки, які запалали над Україною, щоб освітлювати наш шлях у найтемніші часи.
Поетичні рядки та спогади про життя Героїв наповнювали зал особливою силою. Вони говорили не про смерть — вони говорили про життя. Про мужність. Про вибір. Про честь. Про те, що справжній воїн залишається живим доти, доки його пам’ятають.
Згодом громада рушила до Алеї пам’яті в Парку Слави міста Ізяслав. Тут, серед імен і світлин, була звершена літія за душами Воїнів Небесного Легіону. Молитву очолив благочинний храмів Ізяславського округу Хмельницько-Шепетівської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей Володимир Ковальчук.
Над Алеєю запанувала тиша. Не порожня — жива. Тиша, у якій відчувається присутність тих, хто стоїть поруч невидимо. Тиша, у якій кожне серце говорить без слів.
Особливо проникливим став момент запалення лампадок. Маленькі долоні дітей тримали вогники пам’яті поруч із руками дорослих — тих, хто знає ціну війни. У цю мить покоління з’єдналися в одному: в обіцянці пам’ятати й бути гідними своїх Воїнів Світла.
Лампадки світилися, немов зорі на землі. І ми знаємо: це світло не згасне. Обличчя наших Воїнів Світла — це відбиток мужності. Їхні життя — сторінки нашої свободи. Їхній подвиг — це крок до Перемоги, за яку сьогодні стоїть увесь український народ.
Ми приходимо в це священне місце не лише, щоб сумувати. Ми приходимо з клятвою: жити, боротися, пам’ятати. Бо доки жива пам’ять — доти жива Україна!
