Між надією і тишею: друга річниця втрати Воїна Світла
Сьогодні, 14 грудня, — друга річниця з того моменту, як війна вирвала з життя нашого міста Ізяслав 29-річного воїна - солдата, навідника аеромобільного батальйону — Дручика Миколу Васильовича.
14 грудня 2023 року батьки востаннє почули його голос. Голос сина, що, навіть серед війни, вселяв надію, заспокоював, тримав на плаву. А потім — тиша. Гнітюче мовчання, яке тривало дні, тижні, місяці. Пошуки, безсонні ночі, молитви, що зривалися з вуст разом зі сльозами. Надія жевріла до останнього подиху. Та правда виявилася нестерпною: лише через понад рік, за результатами експертизи ДНК, стало відомо, що саме того дня, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Микола загинув.
Його серце зупинилося там, де земля стогнала від вибухів, де за кожен метр української землі точилася запекла боротьба. У самому розквіті сил, сповнений мрій, планів і віри в життя, він стояв пліч-о-пліч із побратимами — заради нас, заради мирного неба над нашими домівками, заради майбутнього України.
Микола мріяв про просте, людське щастя: створити сім’ю, ростити дітей, будувати життя у рідному Ізяславі. Та війна безжально перекреслила ці мрії. Так, як вона перекреслила долі тисяч українських родин. Замість весільного рушника — камуфляж. Замість щасливого завтра — чорна звістка, що назавжди оселилася в серцях рідних.
Ця втрата — невимовний біль не лише для родини. Це рана всієї громади, біль кожного, хто знав Миколу, хто розуміє ціну свободи. Важко прийняти, що такі молоді серця згасають у цій жорстокій війні. Ще важче — уявити, як живе батьківське серце, розбите навпіл. У ньому оселився біль, який не має ліків і не знає часу. Немає слів, здатних його втамувати. Немає слів, що зцілять печаль рідних, друзів, побратимів. Бо коли йде Воїн — разом із ним відходить цілий всесвіт любові, надій і нездійсненних мрій.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені на місце останнього спочинку Миколи, стануть не просто даниною пам’яті. Нехай вони говорять гучніше за будь-які промови — про наш пекучий, гіркий біль; про життя, яке не мало так рано згаснути; про вдячність, яку важко вимовити, але неможливо не відчути.
Світла пам’ять Воїну Світла. Нехай його зірка ніколи не згасне.
