Воїни Світла йдуть попереду, освітлюючи нам шлях до перемоги над злом
Сьогодні, 11 грудня, — день, що палає болем і пам’яттю. Річниця, яка знову й знову нагадує нам про те, якою дорогою ціною виборюється українська свобода. Річниця загибелі наших Воїнів Світла — юного, але незламного Владислава Єлькіна та мужнього, досвідченого бійця Ярослава Дерди. Двох людей, чиї шляхи були різними, але серця — однаково гарячими у любові до України.
23 річний Владислав Єлькін. Життя, яке мало тривати набагато довше… Ізяславський хлопець із великими мріями та ще більшим почуттям обов’язку. Матрос, боєць мінометного взводу морської піхоти. У запеклих боях за Донеччину Владислав отримав важке поранення. Лікарі боролися за нього, а він — за життя, вперто, сміливо, з тією силою духу, яку знали всі, хто його любив. Проте 11 грудня 2024 року серце бійця зупинилося. Надто рано. Надто боляче. Владислав змалку вирізнявся патріотизмом. Він не просто любив свою країну — він жив нею. Коли російський ворог повномасштабно ступив на українську землю, Владислав без вагань обрав шлях оборонця. У лавах морської піхоти він був не просто воїном — він був прикладом честі, стійкості та вірності. Його життя стало символом чистого, щирого українського духу, який не скорити…
41 річний Ярослав Дерда.. Людина сили, відваги та незламності… Білогородчанин, солдат-гранатометник гірсько-штурмового взводу. Доброволець із перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів. Ярослав знав, що його місце — там, де найнеобхідніше. Там, де ворога потрібно зупинити будь-якою ціною. І наш земляк там захищав нашу Батьківщину. Сміливо, твердо, самовіддано. 11 грудня 2022 року, під час відбиття штурму на найгарячішій ділянці Донеччини, життя Ярослава обірвалося. Проте не згасла пам’ять. Не згасла вдячність. Ярослав захищав Україну — але кожен із нас знає, що він захищав ще й наші родини, наше право на свободу, нашу надію на мир. У нього могло бути зовсім інше життя — спокійне, щасливе, мирне. Але він обрав шлях Героя.
Ця дата — річниця гіркої розлуки. Річниця, що стискає серце, але водночас дарує світлої віри в те, що жертва наших Воїнів Світла не була марною.
Жовто-блакитні квіти, покладені на місця їхнього останнього спочинку, — це не просто знак. Це наш мовчазний крик болю. Це сльози, які не висихають. Це наша нескінченна туга за тими, хто мав жити, усміхатися, любити, творити. Але війна забирає найвідданіших, найрідніших… Так жорстоко, так несправедливо. Так, що залишає рани, які не загоюються.
Смерть може забрати наших Воїнів, але вона безсила забрати нашу любов і пам’ять. Наші Воїни Світла житимуть у серцях людей, у кожній молитві, у кожному стукоті вдячного серця, що б’ється за Україну. Мужність наших Воїнів — це дороговказ. Їхня самопожертва — це наша сила. Їхній подвиг — це фундамент нашої свободи.
Владислав Єлькін і Ярослав Дерда назавжди залишаться серед нас — як символи сміливості, чистоти та любові до Батьківщини. Як Воїни Світла, які йдуть попереду, освітлюючи нам шлях до перемоги над злом.
