Звернення міського голови до Дня пам’яті жертв голодоморів
Щороку в четверту суботу листопада Україна завмирає у скорботі та пам’яті — ми вшановуємо жертв Голодомору 1932–1933 років та масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Це день тихої молитви, коли в серці кожного українця спалахує свічка — символ незламності та нескореного духу нашої нації.
Катам українського народу бракувало сили здолати нас у чесному бою — тому вони обрали найжорстокішу зброю: голод. Голод, що мав зламати волю до спротиву, вирвати з корінням традиції, спустошити серця та домівки українців. Це була зброя, спрямована проти селянства, проти української культури, проти самої ідеї вільної України. У ті моторошні роки мільйони безвинних українців загинули від примусового вилучення харчів, блокад, заборони на порятунок — у селах і містах тодішньої Української РСР та на Кубані, де переважало українське населення. Це була трагедія чорного відчаю, але водночас і велика перемога людської пам’яті: попри заборони й страх, українці не дали правді згаснути. У 2006 році Україна офіційно визнала Голодомор геноцидом — актом масового винищення нашого народу.
Та сьогодні ми з болем бачимо, як історія знову повторюється. Росія — спадкоємиця того самого тоталітарного режиму — знову застосовує методи терору й геноциду. Те, що робив сталін у XX столітті, нині повторює путін у XXI: масові вбивства, обстріли цивільних, удари по укриттях і гуманітарних коридорах, насильство, депортації дітей, облоги міст, пропаганда і страх. Ця війна спрямована не лише проти нашої державності — вона спрямована проти нашої національної ідентичності, мови, культури, проти самого існування українців. Усе це є складовими новітньої геноцидної політики проти України.
Пам’ять про Голодомор — це не лише біль минулого. Це усвідомлення того, що боротьба за свободу триває. Що це боротьба не тільки за себе, а й за мільйони тих, кого забрав голод. І найголовніше — ми мусимо бути єдиними, сильними, відповідальними та зробити все можливе й неможливе, аби наші нащадки ніколи не пізнали того болю, через який пройшли наші пращури та який переживаємо нині ми.
А для цього, пам’ятаючи про злочини тоталітарного комуністичного режиму, ми повинні спрямувати всі сили на підтримку наших захисників. Кожен із нас має зробити свій внесок у спільну перемогу: хтось — на фронті, хтось — у волонтерстві, хтось — у щоденній праці. Ми маємо здолати те підле московське зло. Бо сьогодні ми вже інші. І поруч із нами — демократичний світ.
Жива пам’ять про жах, який пережив наш народ, ніколи не згасне. Вона є вогнем, що надихає силу спротиву, єднає нас перед новою загрозою російського тоталітаризму та українського авторитаризму, й зміцнює віру у власні сили. Ми, українці, сильні нашою історією, нашою пам’яттю, нашою здатністю єднатися у найважчі часи.
Кожна свічка, яку ми сьогодні запалюємо, — це світло незламності, це голос пам’яті, що крізь покоління промовляє: «Україна та її народ були, є і будуть!». Бережімо правду.
Вклонімося світлій пам’яті невинних жертв Голодоморів.
Вклонімося кожному українцю, який сьогодні боронить нашу землю, щоб такі трагедії ніколи більше не повторювалися.
Вклонімося нашому народу — сильному, незламному, вільному.
Вічна пам’ять жертвам Голодоморів. Слава Україні!
З повагою,
міський голова Сергій Шлегель
