Подвиг Воїнів Світла — це світло, яке не згасне ніколи
Війна у XXI столітті… Здавалося б, людство мало б зробити все, аби ніколи більше не повернутися до тієї пітьми, яку несуть окупанти та загарбники. Та знову нещадна російська орда простягнула свої криваві руки до української землі, прагнучи стерти з лиця світу все, що має український корінь: народ, культуру, мову, традиції. Хижо ламаючи долі, руйнуючи міста й села, вони намагаються вирвати з нашої пам’яті саме поняття свободи.
Але Україну не зламати. Як і століттями до цього, наш народ не схилив голови перед загарбником. Українці знову виборюють найцінніше — право жити вільними на своїй Богом даній землі. Саме у цій жорстокій війні народилася нова Україна — незламна, загартована, сильна.
Навчитися стріляти — неважко. Але бути українським солдатом — це зовсім інше. Це означає мати дух воїна. Бо солдат без душі — лише кілер. А солдат із душею — це воїн, який боронить не лише свій окоп і небо над головою, а й честь, гідність, свободу свого народу. Наші захисники — це відгомін предків, які піднімалися з курганів тисячолітньої землі. Славетні воїни минулого сьогодні оживають у тих, хто, не вагаючись, став на захист України. Та, на жаль, війна нещадна не лише до окупантів…
Дванадцятий рік поспіль українська земля приймає у свої обійми синів і дочок, які віддали життя, захищаючи її від російської агресії. 20 листопада — одна з тих болючих дат, коли Ізяславщина втратила двох своїх Воїнів Світла, чия мужність і жертовність назавжди вписані у літопис громади:
-
Лукащук Сергій Петрович - 54-річний мешканець села Михля Лютарського старостинського округу, молодший сержант, бойовий медик механізованого взводу. Дев’ять довгих місяців його рідні жили у невідомості, тримаючись за крихку надію. Але дива не сталося. 20 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Сергій Петрович загинув. Він до останнього свого подиху рятував життя побратимів і… віддав своє, щоб жити могли інші;
-
Федотов Володимир Геннадійович - 44-річний ізяславчанин, сапер 2 інженерно-саперного відділення. 20 листопада 2024 року, виконуючи свій священний обов’язок захисника України, Володимир відійшов у Вічність. Він був там, де найбільше потрібна була його відвага… Він був тим, на кому трималася безпека бойових побратимів…
Вони пішли у Вічність, залишивши нам незгасний приклад відваги. І хоч минає час, біль утрати не стихає. Загибель цих світлих воїнів — непоправна втрата не лише для їхніх родин, а й для всієї громади. Їхній подвиг — це дзвін слави, який нагадує всім нам: свобода має високу ціну.
Нехай жовто-блакитні квіти, покладені на місця їхнього останнього спочинку, стануть символом нашого пекучого, невимовного болю, нашої туги за тими, чиї життя обірвала кривава війна.
Вічна слава й безмежна вдячність нашим воїнам Небесного легіону.
