Знову невимовний біль стискає груди...
І знову Ізяславщина схиляє голову в скорботі. Жовтень цього року — чорний, мов попіл, місяць... Він несе не осінні барви, а звістки, від яких холоне серце. Ніби сам вітер стогне над нашими полями, несучи біль і тугу. Знову — втрата. Знову — сльози. Знову — біль, який не вміщується в словах.
У цей скорботний день громада низько схиляє голови перед пам’яттю свого сина - 56-річного жителя села Топірчики Ріпківського старостинського округу, сержанта, стрільця 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Ляшука Володимира Івановича.
Його голос востаннє пролунав для рідних 6 листопада 2024 року. У ньому звучали сила, віра, надія. А потім — тиша. Тиша, що пронизувала душу, лунала в серці, змушувала щодня дивитись у далечінь і чекати... чекати звістки, дива, повернення. Але доля розпорядилася інакше.
Після тривалих пошуків і болючого очікування лише результати ДНК-експертизи підтвердили страшну правду: того трагічного дня, виконуючи бойове завдання, Володимир Іванович загинув у запеклих боях на Донеччині під час мінометного обстрілу ворога.
У перші дні повномасштабного вторгнення він, не вагаючись ні на мить, став до лав захисників Батьківщини. Як справжній патріот, як вірний син України, він знав: кожен крок, кожен день боротьби — це ще один подих нашої свободи. І найголовніше - Перемога над ворогом залежить від кожного українця без винятку. Зброя в руках Володимира Івановича була не лише залізом — це була віра, гідність і краще майбутнє Батьківщини.
Разом із побратимами він стояв проти ненависного ворога, щодня наближаючи нашу спільну Перемогу. Та, на жаль, не судилося йому побачити той жаданий світанок. Жорстокий, підступний ворог забрав життя воїна...
Родина втратила рідну кровинку. Друзі — вірного товариша. Ізяславщина та вся Україна — мужнього оборонця, справжнього сина свого народу.
У ці гіркі хвилини ми схиляємо голови в скорботі, розділяючи біль непоправної втрати. Світла пам’ять про Володимира Івановича житиме в серцях усіх, хто його знав, поважав і любив. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати, а слова підтримки допоможуть перенести велике горе.
Ім’я Воїна Світла — серед безсмертних. Його подвиг — у вічності. Мужність, доброта й любов воїна до рідної землі — назавжди залишаться прикладом для кожного із нас.
Вічна слава і світла пам’ять нашому захиснику!
Про церемонію прощання з бійцем та чин похорону буде повідомлено додатково.
