Пам’ять, що живе у вдячних серцях
Сьогодні, 27 жовтня, минає рік відтоді, як Ізяславщина втратила свого Героя — Ступака Андрія Анатолійовича, 44-річного воїна, майстра-сержанта, начальника обслуги радіолокаційної станції військової частини.
Його життєвий шлях — це шлях свідомого вибору, шлях мужності, обов’язку і любові до України.
Ще у 2014 році, коли російський ворог нахабно ступив на нашу землю, Андрій не залишився осторонь — добровольцем вирушив на Схід України. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, з честю виконував свій військовий обов’язок, вірив у перемогу, мріяв про день, коли над усією Україною знову замайорить мирне небо. Та не судилося йому побачити цю мить. 27 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, відбиваючи ворожі штурмові дії, Андрій отримав поранення, несумісні з життям. Він загинув, як жив — мужньо, до кінця вірно своєму обов’язку, боронячи Україну.
Андрій Ступак був не лише воїном. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, вірним другом, людиною з великим серцем і щирою усмішкою. Його доброта і щирість залишили слід у серцях усіх, хто його знав. Він жив так, як справжній українець має жити — чесно, гідно, з вірою у справедливість. Він жив, щоб ми могли жити. І житиме в пам’яті свого народу — навіки.
Гордість і біль переплітаються в наших серцях. Бо такі, як Андрій, — тримають небо над Україною, навіть коли вже не поруч.
Світла пам’ять і вічна слава воїну Ступаку Андрію!
