Пам’ять, що болить і не минає…
Сьогодні, 20 жовтня, минає рік від дня трагічної смерті нашого земляка-солдата, 36-річного жителя села Клубівка Гороха Миколи Олександровича. Пішов із життя — тихо, боляче, залишивши по собі пустку, яку не заповнить жодне слово.
Війна змінює всіх. Вона випалює душу, випробовує силу духу, залишає по собі невидимі рани, які болять щодня, навіть коли навколо тиша. Бо війна має не лише фронт гарячий — вона живе й у серці. Там, де зійшлися біль і страх, тривога й надія, де ночами повертаються спогади, а вдень доводиться ховати втому за обличчям воїна, що тримає світ на своїх плечах…
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю нашого земляка-оборонця. Нехай жовто-блакитні квіти, покладені на його могилу, промовляють за всіх нас. У цих квітах — наші сльози, мовчазний крик сердець, які втратили рідну душу.
Світла пам'ять тобі, воїне…
