Село — душа України
Сьогодні, 14 жовтня, - День мальовничих сіл Ізяславщини: Білеве, Припутні, Припутенка, Сошне, Покощівка, Дібровка, Топори, Топірчики та Підлісці.
Ці назви — як пісня, як ніжний шепіт землі, що з покоління в покоління береже історію, традиції, працю і пам’ять. Тут минуло дитинство багатьох, тут звучить щирий сміх, тут колоситься пшениця, дзвенять криниці, і живе саме серце України.
Та нині ми живемо у складний час. Російсько-українська війна безжально торкнулася кожного куточка нашої держави. А скільки зруйнованих долей, спалених домівок, біль утрат… А ще — невпинне вимивання сіл, коли старенькі подвір’я залишаються без господарів, коли дороги стихають від дитячого галасу…
Та попри все — село живе, бо живуть місцеві жителі. Саме вони — серце громади, її невидима сила. Ті, хто щодня виходить у поле, доглядає худобу, тримає господарство, не зраджує землі, на якій виріс. Ті, хто вірить, що після темної ночі обов’язково настане світанок. Ті, хто з синівською любов’ю береже рідну оселю і пам’ять про своїх Героїв.
Кожне село — це маленька держава з великою душею. Тут відчувається особлива єдність і сила, яку не здолати жодним ворогам. Бо справжня Україна — не лише у великих містах. Вона — у Білевому і Припутнях, у Дібровці і Топорах, у Покощівці, Сошному, Підлісцях, Припутенці й Топірчиках — у кожному домі, де палає вогник життя і віри. Так, сьогодні села — не у вогнях святкового концерту, не у веселих забавах. Але вони — у щоденній праці, у щирій молитві, у доброму слові односельця, у вдячному погляді до неба за кожен новий день. Саме ці буденні дива — і є справжнє свято життя.
Ми вистоїмо. І коли над нашою землею запанує мир, коли повернуться додому наші воїни — тоді і прийде час святкувань. А нині — час пам’яті, вдячності й віри.
Бо доки б’ються людські серця — доти житиме наше село, а з ним — і вся Україна.
