Кожен, хто обрав шлях захисника, заслуговує на нашу шану і повагу
Війна — цинічна, кривава, страшна… Вона не питає дозволу, не дає часу на роздуми, не залишає вибору. Вона приходить раптово — чорним крилом накриваючи життя, долі, мрії. Ця лиха сила несе за собою біль, розпач, сльози й безліч порожніх сердець. І кожного разу нагадує, що свобода ніколи не буває дармовою. Вона завжди вимагає найвищої ціни — людського життя.
Ми можемо навчитись миритися з тишею після боїв. Але навчитися жити «без» — без них, без наших захисників, без їхніх голосів і усмішок — неможливо.
Сьогодні, 4 жовтня, наша громада схиляє голови у скорботі, згадуючи одну з найболючіших сторінок свого життя. Рівно два роки минуло від дня, коли ми втратили двох мужніх синів нашої землі — двох Воїнів Світла - ізяславчан:
-
47-річного Валерія Горбача — людини, яка лише ступила на шлях захисника. Його серце сповнене рішучості та віри у перемогу. Він не встиг пройти бойовий шлях, але його життя стало прикладом відданості. Валерій пішов у вічність раптово, та залишив по собі незгасимий вогонь — у серцях рідних, друзів, побратимів, у кожного, хто мав честь знати його. Його світла усмішка, щирість і мужність — назавжди з нами;
-
51-річного Олега Миколайовича Тітарчука - воїна, для якого захист Батьківщини став справою честі. Він був солдатом, водієм відділення підвозу боєприпасів мінометного взводу — людиною, котра щодня виконувала свою небезпечну роботу з вірою і гідністю. Понад рік його доля залишалась невідомою. Родина чекала, сподівалася, вірила у диво. Але, на жаль, дива не сталося… Виявилось, що наш Воїн Світла загинув на запорізькій землі, виконуючи бойове завдання. Він був справжнім сином України — тим, хто без вагань став на захист своєї землі, свого дому, свого народу. Воїн Світла, який мав повернутися з Перемогою, але повернувся, щоб знайти вічний спокій у рідній землі…
Валерій та Олег — це наші Воїни Світла. Їхні серця перестали битися, проте вони продовжують стояти на варті з небес, освітлюючи шлях своїй громаді, своїй Україні.
Їхні імена назавжди вплетені в історію нашого краю. Їхні обличчя — у кожній світлій думці, у кожній молитві за мир. Вони стали частиною нашої душі, символом честі, гідності та нескореності.
Жовто-блакитні квіти, покладені до їхніх могил, — це не просто знак шани. Це наш тихий плач, наш біль, що не стихає, і наша вдячність, яка не має меж.
Ми ніколи не забудемо наших військовослужбовців-земляків. Кожен, хто обрав шлях захисника, заслуговує на нашу шану і повагу. Вічна пам'ять Воїнам Світла…
