105-та річниця битви під Заславом: відлуння героїзму і єдності в серцях нащадків
105 років тому околиці Заслава (нині Ізяслава) стали ареною героїчної сутички, яка увійшла в історію польсько-радянської війни. Тут, на перехресті історії, вирішувалася доля не лише місцевих земель, а й усієї Європи.
Польсько-радянська війна 1919–1921 років розгорілася на уламках імперій, коли Радянська Росія прагнула нести «червону революцію» на Захід. Найактивніша фаза війни припала на квітень–жовтень 1920 року. Саме тоді відбулася відома Варшавська битва («диво на Віслі») - спільної боротьби поляків і українців проти більшовицької навали.
У цей період союзники — Військо Польське та Армія УНР — вели важкі бої на Поділлі й Волині, стримуючи противника та не даючи йому закріпитися. Однією з ключових сутичок стала битва під Заславом 23 вересня 1920 року.
Бої проходили в околицях сіл Щурівці, Топори, Топірчики, Припутні, Припутенка, Білеве, Клубівка та безпосередньо в місті Заслав (сучасний Ізяслав), що нині входить до складу Ізяславської міської територіальної громади.
У битві брали участь:
-
З польського боку: 1-ша кавалерійська бригада у складі 5-го, 6-го та 11-го полків уланів і батареї артилерії;
-
З радянського боку: 24-та стрілецька дивізія (так звана «Залізна дивізія» під командуванням Гая), 47-ма стрілецька дивізія та окрема Башкирська кавалерійська бригада.
Попри чисельну перевагу противника, перемога під Заславом залишилася за відважними оборонцями свободи, чия рішучість і несподіваність дій забезпечили настільки вагомий резонанс, що 5-й полк уланів отримав почесне найменування «Заславський», а сама битва увійшла в історію як один із героїчних епізодів війни, яка завершилася підписанням Ризького мирного договору 18 березня 1921 року.
Цьогоріч, 23 вересня, минає 105 років від тієї героїчної битви. З цієї нагоди в історико-краєзнавчому музеї Ізяславської громади відбулася тематична музейна студія «БИТВА ПІД ЗАСЛАВОМ 1920 року: хроніка події, значення». Участь у ній взяли учні, вчителі, представники місцевої влади, небайдужі жителі громади. І це був не просто урок історії — це була жива зустріч із минулим, що промовляло крізь час до нинішніх поколінь.
Під час заходу завідувач музею Віктор Кучерук відтворив перебіг битви, демонструючи карти та документи. Особливої уваги заслуговує уривок зі звіту командира бригади Глуховського, у якому детально описано масштабні результати перемоги союзників під Заславом: «В атаках і боях під Заславом, селами Топори та Ріпки було взято в полон близько 2000 полонених, а також 35 кулеметів, велику кількість легких гвинтівок, боєприпасів та телефонного обладнання, значну кількість возів та 3 гармати. Полонених брали з радянських полків 208-го, 201-го, 415-го, 425-го, 216-го, 215-го. Більшість полонених входила до 24-Залізної дивізії, яка була майже повністю розгромлена. Ворог залишив на полі близько 500 вбитими та пораненими. Атака розсіяла Башкирську кавалерійську бригаду, яка налічувала близько 500 коней».
Битва під Заславом завершилася приголомшливим успіхом, хоча могла бути ще масштабнішою. Якби ослаблений 5-й полк уланів вдень отримав підкріплення одним чи двома ескадронами з резервного 11-го полку уланів та артилерією, відступ противника від Заслава до Шепетівки можна було б перервати. Інакше розгорнулися б події й у випадку, якби 1-ша кавалерійська дивізія Війська Польського вчасно дісталася Заслава, замкнувши другу гілку кліщового охоплення. Попри це, слід відзначити: чисельно слабка бригада, очолювана 5-м полком уланів, маючи в строю менше ніж 160 шабель, зуміла розгромити деморалізовану та ослаблену 24-ту стрілецьку дивізію і Башкирську кавалерійську бригаду, що все ще мали значні сили кулеметів і артилерії. При цьому власні втрати союзників були мінімальними. Успіх забезпечили, з одного боку, моральний занепад більшовицьких частин, а з іншого — несподіваність і рішучість польської кавалерії, яка вдало обрала тактику стрімкої кінної атаки.
Учасники студії також заслухали виступи учнів Олександри Жижиної, Юрія Остапчука та Катерини Оліферук, які висвітлили хроніку подій польсько-радянської війни та розкрили постаті її ключових діячів. Здавалося, ніби крізь десятиліття чути гуркіт гармат і тупіт кінноти. В уяві присутніх оживали ті вересневі дні, коли відважні вояки виборювали майбутнє Європи. Полонені, зброя, зруйновані ворогом плани – усе це стало доказом того, що воля сильніша за будь-яку чисельну перевагу.
Після музейної студії учасники здійснили тур місцями боїв: через села та території, де відбувалися сутички 1920 року. Історія перестала бути сухими рядками підручника – вона заговорила мовою рідної землі, по якій ступали герої.
Фінальним акордом стало покладання квітів до пам’ятного знаку 5-му полку уланів ЗАСЛАВСЬКИХ. Блакитно-жовті та біло-червоні букети злилися в єдиний символ – символ дружби й братерства двох народів, що разом стояли проти імперської навали.
Цей день став нагадуванням: історія – це не лише минуле, а дзеркало для сьогодення. Він показав, що сміливість і рішучість здатні зламати навіть чисельну перевагу ворога. Як тоді союзники боронили Європу, так і сьогодні Україна продовжує боротьбу проти нової агресії, відстоюючи свободу не лише для себе, а й для всього цивілізованого світу.
Ізяславська громада продемонструвала, що пам’ять жива. Вона палає в серцях молоді, звучить у словах педагогів, проявляється у вчинках тих, хто береже історію рідного краю. Бо тільки народ, який знає й шанує свою минувшину, здатний збудувати вільне і гідне майбутнє.
