Ми — не кацапи, а українці
Сьогодні на Ізяславщині тихі світанки. Але той спокій — не подарунок долі чи випадковість. Це результат мужності, жертовності й щоденної боротьби наших оборонців. Ізяславщина навіть осягнути не може, що довелось пережити мешканцям Бучі, Маріуполя та іншим населеним пунктам під час приходу окупантів.
Так, наші захисники не герої фільмів — вони реальні. Вони обрали/обирають шлях, де кожен новий день — на лінії життя і смерті.
Так, у наших захисників такі самі турботи, як у нас: сім’ї, мрії, справи. Але вони все полишили, аби відгородити кожного із нас від страхітливих наслідків кривавої війни.
Так, ми, мешканці громади, не благали наших оборонців ставати на захист громади, України. Оборонці самі стають, бо знають: Україну не врятує ніхто, окрім самих українців. Вони йдуть захищати своїх рідних і водночас кожного із нас, наших дітей, онуків.
І кожен із воїнів йшов/йде на фронт не заради орденів чи вдячності. А заради життя України та українців. І платять за це надвисоку ціну.
Цими днями відбудеться церемонія прощання із Воїнами Світла.
Наш священний обов’язок гідно провести їх в останню дорогу. Не реакцією у соцмережах. Не співчутливим смайлом, не "лайком". А особистою присутністю. Молитвою. Співчуттям до рідних.
Війна — не в інтернеті. Вона — насправді. І похорон воїна — не просто церемонія, не шоу. Це — можливість виявити повагу та подякувати Воїнам Світла не лише під час прибуття кортежу, а й на центральній площі міста, в храмі, в скорботі й шані. Бо Воїни Світла цього заслуговують. Бо вони захищали кожного із нас ціною свого життя.
Ми — не кацапи, а українці. Ми — народ, який не схиляється перед злом, але низько вклоняється перед своїми Воїнами Світла. Ми маємо бути гідними тієї ціни, яку платять за кожного із нас наші оборонці.
