Серце Воїна Світла виборювало свободу…
Сьогодні, 30 липня, — день, коли біль знову прорізає душу. День, коли згадуємо того, хто навічно залишився у нашій пам’яті, — Тимощука Віталія Олексійовича, 50-річного бійця родом із с.Радошівка, кулеметника кулеметного взводу стрілецької роти.
І все його життя — це шлях гідності, праці, відданості. А останні роки — шлях війни. Він не ховався за чужими спинами, не чекав, поки хтось інший захистить його рідну землю. Сам став щитом. Зі зброєю в руках, з вогнем у серці, з молитвою в душі — Віталій стояв на передовій, дивився в очі ворогу і до останнього подиху боровся за нас із вами.
Два роки тому, саме цього дня, гаряче серце воїна перестало битися. Земля здригнулася — відлетіла душа Віталія до Небесного війська, де продовжує оберігати Україну.
Смерть нашого земляка — це рана, яка не загоюється. Це втрата, яка болить усім, хто знав, любив, поважав Віталія. І хоч час минає, проте туга не стихає… Бо ж кожен Воїн Світла — це не цифра чи дата. Це ім’я. Це доля. Це приклад.
Тож нехай ці жовто-блакитні квіти, покладені до місця його вічного спочинку, стануть символом нашої глибокої вдячності й невимовного болю. Нехай кожна пелюстка буде, як сльоза, як слово любові, як шепіт вдячності.
Воїне Світла, твоя битва — не завершена. Вона живе в кожному нашому подиху, у кожному нашому кроці. Ти — наш біль. Ти — наша гордість. Ти — частинка України.
Вічна пам’ять та шана воїну
