Завжди будемо пам’ятати людей, завдяки яким маємо можливість жити під українським сонячним небом…
Два роки тому в цей день, 27 липня, навіки зупинилося серце нашого земляка-воїна, 35-річного мешканця Мислятинського старостинського округу Романа Вигонського.
Коли у 2014 році російський ворог ступив на нашу землю з єдиною метою — стерти все українське, зламати волю й дух — Роман пішов захищати Батьківщину. Не шукав легких доріг, не оминав небезпек. Він обрав передову, де кожна мить могла стати останньою. Там, під гуркіт артилерії і свист куль, билося його серце — у ритмі боротьби за свободу, за життя, за Україну.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів Роман знову взяв у руки зброю. Бо знав: захистити рідних, громаду, Батьківщину — це його обов’язок. Його друге повернення на фронт стало свідомого вибору людини, яка вже пройшла пекло війни і все одно повернулась у нього — заради нас з вами.
Повернувшись додому, Роман мав відновити сили, та, на жаль, виснажене тіло не витримало. Хвороба забрала його в мирному тилу. Проте пам’ять про нього живе. Вона — у кожному жовто-блакитному стягові, у кожній пісні про волю.
Роман Вигонський — це Воїн Світла, який став частиною українського неба, сонця, землі. Жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку бійця,— наша вдячність, наша сльоза, наш біль.
Вічна шана Воїну Світла.
