Ім’я Воїна Світла викарбуване не лише на могильній плиті, а й у наших вдячних серцях
Сьогодні, 24 липня, Ізяславщина знову здригається від болю. Минає чергова річниця з того трагічного дня, коли на Луганщині перестало битися серце нашого земляка — сержанта Кобернюка Василя Івановича, воїна 140 центру спеціального призначення. У 2014-му, у самому розпалі перших боїв за Незалежність нової епохи України, він став до строю, щоб стати щитом для рідної землі. Заради нашого миру, нашого спокою, нашої свободи.
Василь пішов на війну, не вагаючись, бо розумів, що боротьба за Батьківщину — це не вибір, це обов’язок. Тепер йому навіки 30. Він — серед Воїнів Небесного Легіону. Тих, хто тримає небо над Україною. Тих, хто ночами приходить у сни, нагадуючи, що свобода — це завжди плата кров’ю.
Та, мабуть, найважче не тим, хто віддає своє життя, а тим, хто живе із болем утрати. Бо є такі рани, які не гояться. Є така пам’ять, котра щемить навіть крізь роки. Василь - не згасла зоря, а вічний вогонь пам’яті. Він живе у спогадах родини, побратимів, земляків. У кожному прапорі, що майорить над Ізяславською громадою. У кожному дитячому сміхові, що лунає під мирним небом. У кожному з нас. Перемога Воїна Світла ще не здобута, проте його боротьба триває в серцях усіх, хто не скорився окупантам.
Тож нехай же ці жовто-блакитні квіти, покладені до останнього місця спочинку загиблого бійця, стануть символічним вираженням пекучого, невимовленого болю, нашої туги за втраченим життям.
Безмежна шана подвигу хороброго Воїна, вірного сина України!
